головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Про новий проект закону України «Про мови в Україні»
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.
Про новий проект закону України «Про мови в Україні»

До Верховної Ради України надійшов проект Закону України «Про мови в Україні», реєстр. № 1015-3 від 07.09.2010 р., внесений депутатами Верховної Ради О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким. Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти М. Луцький звернувся з пропозицією висловити свої судження щодо змісту проекту і доцільності включення його до порядку денного Верховної Ради України.
Виконуючи його побажання, почнемо із зазначення того, що аналіз та оцінка будь-якого документа (особи, події, явища, процесу…) зобов’язує до здійснення певних обов’язкових умов та на основі наукових критеріїв.
Найперше: всебічного вивчення та аналізу реального стану досліджуваного об’єкта співвідносно з реальною дійсністю, якою зумовлена поява документа.
А в цьому зв’язку: 1) міри актуальності проблеми та відповідності життєвого реального стану питання, зафіксованого в документі; 2) справжньої мети і методів її досягнення функціями документа; 3) характеру (стилю) викладу матеріалу; міри аналізу, синтезу, достовірності посилань і висновків; 4) адекватності змісту і стилю; 5) вагомості, переконливості аргументації в документі; 6) реальної значущості зроблених висновків та оцінок; 7) перспективності зроблених у документі пропозицій та міри відповідності загальносуспільним (державницьким) інтересам; 8) наслідкам реалізації пропонованого проекту.
Отже, міра актуальності поданого проекту.
Такого роду документ мав бути розглянутий ще на початку 90-х років ХХ ст., коли вирішувалось питання Концепції розвитку України як суверенної держави, – а відповідно до неї мала бути інституйована й Концепція розв’язання мовного питання в тепер уже суверенній, правовій, незалежній республіці.
Саме так і тільки так: у зв’язку із Концепцією і Програмою стратегічного розвитку України як самодостатнього суб’єкта історичного поступу та Українського світу – тепер уже єдиного, у всепланетарних масштабах, – мали бути затверджені й Концепція та Програма стратегії мовного будівництва.
Автори Концепції і Програми мали відштовхуватися від усього державного (етно-національного) та мовно-культурного розвитку в Україні в єдності досвіду минулого, сучасного і перспектив (мети) майбутнього та у світлі єдності принципів аналізу, синтезу і оцінки та причин і наслідків певних тенденцій. З урахуванням набутого за роки незалежності досвіду. При цьому критеріальною мала бути мета – формування єдності всіх складових суспільства, що могла здійснювати лише мова. Державна українська мова.
У цьому напрямі були здійснені певні спроби. З’явилися і державницького змісту ґрунтовні розробки, зокрема комплексна державна національна програма («Освіта». Україна ХХІ століття), – але минуле вхопило кістлявою рукою за горло реформаторів, і Верховна Рада і в оновлюваній державі поклала в основу «Закон про мови в Українській РСР».
Віки й покоління кричали проти такої «інновації», бо коли «нове життя нового прагне слова» (М. Рильський), то мали бути прийнятими: окремо спеціальний «Закон про державну мову в Українській республіці», а на його основі – законодавчі акти про статус і функціонування мов етноменшин, бо хоча стовбур дерева і поєднаний із гілками – вони не рівнозначні, як не рівнозначні хребет і окремі члени організму. А прийняли сурогатний варіант закону, в якому запанував коктейль зрівнялівки основи і окремих частин Народу та Держави, – зрозуміло, що й поєднаних, але в сутності своїй і цілком автономних систем, з яких одні – народ, нація – є константами вічними, а етноменшини – змінними. Аналогічно і мови: національна (державна) є структурно-об’єднавчою, деміургом всезагального буття, а мови етноменшин – як гілки на дереві. Вони, до речі, можуть бути, а може їх у природі й не бути. Отож найпершим, як фундамент, і мав бути Закон про Державну мову.
І людський, і національний організми – складні, автономні, неповторні у природі системи, у кожній з яких є і важливі атоми – руки, ноги, тулуб, але життєносними є серце, мозок і хребет. Така природна ієрархічність є визначальною і в усіх сферах суспільного, культурного, мовного, державно-політичного розвитку, як і в системах сім’ї, роду, племені, етносу, нації, держави, – і тому має розглядатися найпер...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet