головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Суспільне ековиховання в контексті природності існування
Автор: Філіпчук Георгій
Доктор педагогічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України, провідний науковий співробітник відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.
Суспільне ековиховання в контексті природності існування

Трансформація людського буття, суспільного виховання є безперервним і об’єктивним процесом, що здійснюється у найрізноманітніших зв’язках, передусім людини з людиною, людини з природою. Адже космос, ноосфера, громадське й індивідуальне життя, мистецтво, наука, логос, красота, любов, добробут, гармонія та ін. – все це єднання культурного і природного.
Недарма ще у ХІХ ст. почав формуватися новий і достатньо популярний принцип, за яким збереження краси обличчя матері-землі стає важливою передумовою збереження краси народу. Це видається логічним, адже особливість людського буття  полягає в тому, що природа є тією необхідною життєвою нішею, вічним джерелом для матеріального і духовного засобів життя. Але не менш важливим є і розуміння того, що людина має бути наділена такою культурою, щоб ставитися до природи як до унікальної суверенної цінності. Тоді активна підтримка природи  культурою стає необхідною й для самої культури і суспільства, оскільки без здорової природи немає здорового суспільства. Все велике, благородне й гуманне бере свій початок з природного. Відомі філософи, культурологи, педагоги були єдині в тому, що рідна природа завжди ставала джерелом для багатьох великих ідей і натхнення, які керували світом і були основою для патріотизму. Бо любов до великої й малої Батьківщини виховується тоді, коли є прагнення зберегти її неповторний образ. Очевидно, що «годування» суспільства глобальною культурою споживання лише поглиблюватиме наростання кризи, формуватиме нові ризики й екологічні біди.
Потрібна насамперед культура, яка ґрунтується на національних цінностях, народних традиціях і природоохоронних звичаях, оскільки етнокультура найбільш здатна формувати людину з такими поведінковими етичними нормами, коли споживацькі пріоритети будуть замінюватися пріоритетами відновлення, збагачення, облагороджування. Людство продовжує багато витрачати, ігноруючи в умовах сучасного науково-технічного поступу знання, спадщину національних культур, духовність народу. Величезна кількість рішень міждержавного, політичного, технологічного, господарського, соціального характеру потребують опертя на досвід і мудрість народу, природовідповідність. Влучно з приводу того, у кого слід навчатися, творячи великі й малі справи, зазначає українська поетеса з Буковини В. Китайгородська:
А ти не мудрствуй, не лукав,
Не клич на раду челядь ситу.
Ловись народу за рукав,
Він знає все. Він – совість світу [1].
Народна культура є надважливим складником світової сучасної культури, оскільки в її структурі віддзеркалюється народна мораль, історичний досвід і етичні норми та світоглядні уявлення, звичаєве право, спадкоємність. Тому удосконалення змісту освіти, зокрема екологічної, має ґрунтуватися, по-перше, на творчому використанні історично-культурної спадщини, по-друге, слід максимально впроваджувати ті цінності, які характеризують конкретну власну культуру. Засвоєння цього уможливлює нарівні співпрацювати з іншими народами. Великий німецький філософ Гегель писав, що не можна вважати освіченим народ, який не здатний відобразити всю сокровенність науки і вільно оперувати з будь-яким змістом на своїй власній мові… Мені здається, що не буде перебільшенням, якщо сказати, що той, хто не знає творів попередників, живе, не знаючи красоти. Бо тільки завдяки тому, що ми зживаємося з давньою культурою, ми збагачуємося і готуємо собі кращу субстанцію.
У цьому широкому контексті і слід усвідомлювати взаємодію природи і суспільства, що характеризується олюднено-природним процесом як відносно самостійного і саморозвиваючого. Суспільство, яке оберігає ідентичність, власну традицію, здатне до більш адекватного реагування на порушення рівноваги в природі, розуміючи, що це є одночасно і порушенням гармонії соціальної. В останні десятиріччя така тенденція взаємозалежності весь час посилюється. Ще донедавна природа мала здатність самовідновлюватися, проте зараз особливо відчутною стає необхідність корінної зміни культурних, етичних, соціальних, політичних цінностей і поведінкових норм людини у ставленні до природи. Насамперед це зумовлюється зростаючими суперечностями соціально-економічного, екологічного, демографічного, соціально-культурного ха...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet