головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2010   Число: #4(37)
пошук по сайту
Жінка про жінку і про схід із любов’ю
Автор: Завгородній Юрій
кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу української етнології НДІУ
Жінка про жінку і про схід із любов’ю

Свого часу книжка відомого американського україніста Григорія Грабовича «Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка» (1982) стала визначною подією у шевченкознавстві, істотно поглибивши розуміння текстів і місії Кобзаря. Гадаю, що й книжка відомого українського сходознавця Олени Огнєвої «Східні стежини Лесі Українки» належить до такої ж знакової і важливої події в царині досліджень творчої спадщини Лесі Українки. Завдяки зусиллям авторки ми отримали перше докладне й водночас концептуально окреслене представлення інтересу видатної української поетеси до Сходу. Відтак «Східні стежини Лесі Українки» не тільки істотно збагачують наше розуміння самої постаті видатної української поетеси та її творчості, а й вводять його в особливий контекст діалогу культур (крос-культурних контактів), до якого вона була залучена найактивнішим чином.
Зміст книжки складається з передмови, вступного розділу «Схід у житті і творчості Лесі Українки», шістьох тематичних розділів: «Орієнтальна мозаїка», «Мандрівка світами Стародавнього Сходу», «Сторінки Ріґведи», «Міражі пустелі», «Леся Українка і Китай», «З відомих перекладів на східні мови», а також іменного, географічного і покажчика творів Лесі Українки та докладного переліку використаних ілюстрацій. Кожен із тематичних розділів уміщує від трьох до п’яти нарисів. Більшість нарисів містить зноски, з яких випливає, що вони – вихідні дані публікацій Олени Огнєвої, надруковані в період із 1989 до 2006 року. Відтак читач може зробити висновок про той час, який знадобився авторці книжки, щоб опанувати представлену тему.
У вступному розділі Олена Огнєва зупиняється на деяких методологічних засадах, із позицій яких вона пропонує здійснювати подальше дослідження. Так, авторка, «зважаючи на вітчизняні традиції недавнього минулого», пропонує визначити специфіку крос-культурних контактів, коли «може відбуватися вільне входження досягнень однієї культури в іншу» та коли «такий культурний контакт здійснювався на державне замовлення» (с. 8). Також О. Огнєва аргументовано виокремлює можливі напрямки дослідження теми «Леся Українка і Схід»: «Схід у приватному житті поетеси; його вплив на її творчість; з’ясування місця творів Лесі Українки на Сході» (с. 8). Окрім того, вона слушно звертає увагу на біографічні особливості входження Сходу в життя Лесі Українки. Виявляється, східна тематика в особистому житті поетеси розпочинається ще «з дитячих вражень (власне, вони залишилися на рівні підсвідомості)» (с. 9). Тут насамперед мається на увазі «біблійний Схід», а також «єврейські, ортодоксальні хасидські та караїмські общини», які так чи інакше ввійшли до українських реалій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Пізніше додасться і «живий безпосередній контакт» Лесі Українки з арабським світом під час її перебування в Єгипті, і свідомий інтерес до пам’яток давньоіндійської літератури. І, як вважає Олена Огнєва, цей інтерес української поетеси до Сходу не був розпорошеним: «Стрижнем, що об’єднує шари засвоєння Сходу поетесою в різні періоди життя, виступає праця «Стародавня історія східних народів», що писалася як підручник для сестри Ольги» (с. 9). Тож не дивно, що саме підручнику в книжці відведено чималу роль.
Вступ містить ілюстративний ряд. Це татарський геометричний орнамент із листа Лесі Українки (с. 9), ілюстрації з її віршами на єгипетські сюжети в перекладі арабською мовою (с. 12). Завершується вступ фотокопіями поштівок початку ХХ ст., на яких зображені сакральні споруди тогочасного Луцька: костел, синагога і караїмська кенаса.
Перший розділ відкриває перший вірш видатної української поетеси «Надія» (Луцьк, 1880) та вірш «Вечірня година» (с. 18–19). Авторка книжки окремо вказує на наявні переклади обох віршів: грузинською і китайською мовами – першого та китайською і таджицькою – другого. Зауважимо, що в змісті «Надії» згадується Україна і Дніпро, у «Вечірній годині» – «рідна Волинь». Видається, що ці вірші можна сприйняти як своєрідний епіграф до всієї книжки. Вони – немов яскраве свідчення здійсненого крос-культурного контакту. І що важливо: з боку представників східних культур.
Далі розділ містить вірші Лесі Українки за біблійними мотивами: «Єврейські мелодії», «Жертва», «Плач Є...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet