головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Священні прадідів могили, хати і храми сохрани
Автор: Пасемко Іван
член Міжнародної науково-координаційної ради з проблем українознавства.
Священні прадідів могили, хати і храми сохрани

Тоді, коли вся зала Українського дому одностайно виструнчилася у момент виконання Державного гімну України на честь III Конгресу Світової федерації українських лемківських об’єднань (СФУЛО), мені було прикро згадувати ті житейські віхи, коли доля вперше звела мене з представниками тієї найзахіднішої гілки таки великого українського етносу! Кажу великого, бо поглинали і поглинають нас і на Заході, і на Півночі, і на Сході, але ми все одно залишаємось великим європейським етносом. Українські географи ще у минулому столітті підрахували, що український етнос із цих територій, які він цивілізував чи обжив як автохтон, територій, котрі зазначив на своїй карті великий чеський археолог, етнограф та історик-славіст Любор Нідерле (1865-1944) ще у минулому столітті, то з тих споконвічних українських територій упродовж XX ст. Україна втратила у межах 400 000 квадратних кілометрів, що становить майже територію такої європейської країни як Швеція.
А прикро було чи, доречніше мовити, сумно, бо згадались повоєнні літа минулого XX століття, коли до мого півторатисячолітнього прикарпатського Доброгостова (одного з найпівнічніших форпостів Візантійської імперії часів імператора Юстиніана І) несподівано прибуло декілька українських лемківських родин, і вони на Різдвяні свята 1948 р., самі проживаючи у злиднях після тих мандрів, запросили нас, сільських дівчаток і хлопчаків, на коляду. Вони ж бо опинилися фактично хоча й на українській землі, але таки на чужині для них. Кілька десятків поколінь того лемківського та українського люду прожило майже 1000 літ у Надсянні, Підляшші, Холмщині та на Лемковині, в тих горах, що згодом виходець із тих країв, знаний український письменник Дмитро Бедзик назве їх «украденими горами», а покоління прибульців до мого села мало починати нову еру в історії лемків, тому ті «емігранти» намагались шукати якихось «стиків» з місцевим людом, то саме починали з нас, тоді ще зовсім юних... Спогади ринули далі, і я опинявся в саду університетського гуртожитку по вулиці Коперніка у Львові, де ми у спекотні серпневі дні 1952 р. гризли науку, інтенсивно готуючись до чергового вступного іспиту. Зі мною щодня так само наполегливо працювали Василь Хомик, Микола Прокоп'юк, Володимир Касюрак, Богдан Огар, і перший із них Василь, коли випадала маленька пауза відпочинку, розповідав про свої зелені гори, про свою дорогу Лемко-вину, про яку він уже згодом так хвилююче віршуватиме:
0    сохрани нас, Боже милий,
Од огня, мору і війни,
Священні прадідів могили,
Хати і храми сохрани.
І дай зело нам на спожиток,
А всі хвороби одверни,
І душі наших милих діток
Од злої скверни сохрани...
Тебе благаєм кожну днину:
Порви загради з днів війни,
Верни нас в рідну Лемківщину
І самобутність сохрани!
Не вимагаючи якогось реваншу, так тужливо благатиме співець гірської Лемковини у своїй «Лемківській молитві»(Видавництво «Край», Львів - 1993 р.), збірочці поезій, що вийде за допомоги п. Михайла Дзвінки (США) та п. Івана Красовського і п. Дмитра Солинки (Україна) в часи Української Незалежності. То вже у кількох рядках отих благань до Всевишнього вернути лемків у Лемковину, у той край самобутньої гілки українського народу, що дав світові великого географа і демографа Володимира Кубійовича, геніального самобутнього поета Богдана-Ігоря Антонича, непересічних письменників Дмитра Бедзиката Юрія Бедзика, оригінального художника Никифора з Криниці, знаного фізика та президента Української Вільної Академії Наук у США Олексу Біланюка. Я вслухався в урочисті звуки нашого гімну і думав про те, що в цій залі мав би стояти один із найпатріотичніших лемків XX-XXI століть Василь Хомик (справжнє прізвище Василь Тирпак), але йому не судилося дожити до цієї події якихось два місяці. Велика рукописна спадщина Василя Хомика - записи лемківських народних пісень, легенд, переказів, що часто друкувалися на сторінках «Нашого Слова» (Варшава), в Українських календарях (Варшава) і досі лежать золотим капіталом в архівах автора не упорядкована, чекаючи, не відомо скільки, на свого поціновувала та видавця...»
Тож 18-19 травня 2002 р. в Києві проходив III Конгрес СФУЛО, в якому взяли участь посланці з Польщі, Словаччини, США, Канади, Югославії, Хорватії і, звичайно, України. Учасник...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet