головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
«Нація. Культура. Література» «Українська література. Творці і твори»
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.
«Нація. Культура. Література» «Українська література. Творці і твори»

І
Під такими заголовками вийшли дві фундаментальні праці одного автора – академіка Миколи Жулинського. Кожна з них є цілком оригінальним, специфічним, і за предметом розгляду, і за змістом та методологією, і за стилем, дослідженням. Проте вони незаперечно й поєднані, співзвучні метою та суголосні ідеологією і філософією, бо написані вченим найширшого осягу інтересів та сфер аналізу й синтезу, але зумовлені думою про одне – Україну. Про шляхи і перспективи розвитку цього історичного феномену в минулому, сучасному і майбутньому. Камо грядеші?!
Наголошуємо на всьому цьому не випадково. Читаєш праці М. Жулинського – і зринають спогади. Коли вийшла 8-томна «Історія української літератури», і її автори активно готувалися до отримання найвищих державних відзнак, мною у «Літературній газеті» була опублікована стаття «Поки що тільки основа». Шамотинці оголосили мені війну. Розважно поставився лише Леонід Коваленко. Бо погодився: нова «Історія» ґрунтувалася на старій марксо-ленінській ідеології; вона не мала наукової концепції (її заміняв лист Й. Сталіна до Л. Кагановича); в оцінці процесів, явищ, творів, письменників критеріями були: «рішуча боротьба з українським буржуазним націоналізмом», розгляд явищ історичного життя і літератури тільки з позицій комуністичної партійності, класовості, пролетарського інтернаціоналізму та вимог соціалістичного реалізму. Тільки нищівної критики заслуговувала зарубіжна – і вся, і українська – література як відбиття «загниваючого капіталізму» та антигуманістичного модернізму... Залізним кроком входила в пори цивілізаційно-культурного життя нова НТР, – а тут скрижалі української духовності обкутувалися мохом і пліснявою.
М. Шамота не міг простити зриву планованого тріумфу. Але вже спіли грона шістдесятництва. Потім з’явилося багатотомне видання «Українська література в загальнослов’янському і світовому контексті» (специфічно фільтроване), у якому умовно світовий спектр уже був, але за ним ледве маячіли пагони літератури української. І, як рецидив подібного виходу на світові гони, забуяли ерзаци зарубіжного літературознавства, зледащілого епігонства: українську літературу з «легкої» руки Г. Грабовича, навіть Т. Шевченка почали міряти чужоземними метрами. І виходило все «не так»: і не так, як у французького сентименталізму та Просвітництва й класицизму, англійського романтизму, будь-чийого, аби зарубіжного авангардизму, модернізму, «новаторського» формалізму і абсурдизму... Під перлами молодих «революційних реформаторів», що ніяк не хотіли помічати, як переходили від інтернаціоналізму (імперського типу)... до модифікованого інтернаціоналізму і причалювали до його аналога – всіляко рекламованого інтерглобалізму, – а тому українська словесність почала поставати малокровною сиріткою навіть у власній Хаті.
Хто ж – і в Україні, і за її кордонами – мав і міг побачити в ній феномена оригінального і всесвітньо значущого?! Поставало «щось» без власної генеалогії і обличчя... Безкінечне, як інфекція, «хуторянське» наслідування чужого.
Тим часом роки Незалежності поставили невідкладну вимогу: створити повний курс «Історії української літератури» на ґрунті об’єктивно існуючого, історично самодостатнього пагона всесвітньої культури, дійсно наукової теорії художньої словесності як еволюційно прогресуючої естетичної практики! На жаль, за 20 років ми ще не виконали історичного завдання: не створили повносилого аналітичного курсу і для України, і для зарубіжжя. Правда, колектив Інституту літератури зараз завершує академічну «Історію української літератури» у 12 томах, хоча розгляд української літератури як органічної складової літератури світової ще попереду.
Однак «нове життя нового прагне слова» (М. Рильський), – і світове українство явило численні докази відродження естетичної сфери.
І за рубежами, і в Україні щедрою зливою потекли видання спогадів, щоденників, записних книжок, меморандумів і маніфестів. Стали реальністю твори розстріляних і замордованих в концтаборах, публікуються чудом збережені архівні матеріали. Коли потрапили до читача раніше поскрибовані публікації М. Грушевського і С. Єфремова, А. Кримського, Д. Донцова, Є. Маланюка, У. Самчука, В. Барки, Ю. Шевельова, В. Чижевсько...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet