головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
До скарбниці українознавства: історична пам’ять, українська соборність та політична нація у дослідженнях Мая Панчука
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.
До скарбниці українознавства: історична пам’ять, українська соборність та політична нація у дослідженнях Мая Панчука


Маю Івановичу Панчуку, доктору історичних наук, професору, Заслуженому діячу науки і техніки України, академіку академій вищої школи та політичних наук, завідувачу відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, колишньому провідному науковому співробітнику Інституту українознавства, виповнилося 75 років. Про визначного українського історика, етнополітолога, українознавця та його науковий доробок написано чимало статей, рецензій, оглядів [1]. Зокрема, стаття у журналі «Українознавство» відзначала його роль у дослідженні української соборності та ідентичності [2]. Тож, стисло оглянувши життєвий і творчий шлях М.І.Панчука, маємо намір зосередитися на здобутках ученого та проаналізувати його внесок у скарбницю українознавства під кутом зору дослідження історичної пам’яті українського народу, етнополітики та міжнаціональних відносин в Україні.
М.Панчук народився 1937 р. у мальовничому селі Попільня на Житомирщині в родині селян-колгоспників – Івана Юхимовича і Ганни Максимівни Панчуків – і став шостою дитиною в трудолюбивій сім’ї. Його дитинство, як і тисяч ровесників, типове для дітей війни: злидні, напівсирітство (батька гітлерівці арештували на очах у дітей, а в березні 1942 р. був страчений як підпільник-антифашист), недоїдання, важка праця за колгоспні трудодні, втрата сестри Ніни в голодному 1947 р. через виснаження й недугу (дві старші сестри померли в трагічних 1932–1933 роках). Найстарший брат Григорій служив у Червоній Армії, учасник бойових дій, а після демобілізації працював у колгоспі, в органах міліції, був головою сільради, помер у 2005 р. Маю Івановичу й досі часом сняться проникливі очі й натруджені руки турботливої мами Ганни Максимівни, багаторічної доярки колгоспу ім. І.Мічуріна, яка намагалася будь-якою ціною поставити синів на ноги, дати їм освіту. Запам’яталися колгоспні коні, бо разом з братом Анатолієм доглядали за ними.
Нелегко доводилося й під час навчання в школі. Як згадує Анатолій, не було взуття, одягу, писали саморобним чорнилом з бузини, а зошитами слугували старі газети. Та надихали потяг до знань, прагнення здобути фах, щоб підставити плече матері. Серед учителів, які опікали хлопців, особливо виділявся учитель історії, класний керівник О.Цісар. Його захоплюючі уроки історії й цікаві життєві розповіді помітно вплинули на вибір професії. У 1955 р. М.Панчук вступив до Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка на історико-філософський факультет. Юнак з головою пірнув у таємниці Кліо, долучився до студентської наукової і громадської роботи, був членом комітету комсомолу, а канікули проводив у праці. Однокурсники, нині знані історики С.Клапчук та О.Мінгазутдінов, пам’ятають його роботу у студентських трудових загонах, поїздку на цілину, зароблену пшеницю, якою потішилася й мама, та першу заслужену нагороду – Почесний знак ЦК ВЛКСМ. Ще тоді ровесники (та й старші) високо оцінили м’яку вдачу, але непоступливість у принципах моралі та етики цього з доброю усмішкою юнака, його благородство та увагу до друзів, а тому нерідко радилися з ним, прислухалися як до старшого, досвідченішого, розсудливішого.
У студентські роки М.Панчук проявив інтерес до наукової роботи, але молодого історика після закінчення в 1960 р. університету чекала комсомольська робота на Полтавщині, де він невдовзі був обраний секретарем обкому комсомолу. Та давня мрія про науку привела його в аспірантуру Київського університету під доброзичливе й водночас по-батьківськи вимогливе крило відомого й авторитетного професора Івана Івановича Шевченка. Колеги по аспірантурі добре пам’ятають енергійного, завжди зосередженого, винятково працьовитого, оптимістично налаштованого, з почуттям гумору молодого науковця, який притягував до себе гострим розумом, інтелектом, своєю простотою і безпосередністю. 45 років тому в університетському збірнику побачила світ перша дослідницька розвідка аспіранта [3], яка засвідчила непересічний талант науковця.
Успішно захищена в 1968 р. кандидатська дисертація М.Панчука була присвячена благородній і недослідженій темі – діяльності українських залізничників у роки Великої Віт...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet