головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Наукові основи розвитку новітнього українознавства
Автор: Токар Леонід
кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ
Наукові основи розвитку новітнього українознавства

Коли уважно аналізувати історію розвитку гуманітарної науки, то можна побачити, що на всіх етапах у її змісті, характері, обширах досліджень незмінно присутня одна й та ж проблема – пізнання феномена людини, сенсу, форм і методів людського буття.
Люди спочатку інтуїтивно, а згодом – усе більш усвідомлено починають розглядати її як першочергову. І таке відношення бачиться логічним, оскільки результати досліджень у галузі самопізнання й самотворення завжди і вирішальним чином позначалися на формуванні світогляду, моралі, ментальності, культури, виробленні ідеології, стратегії й політики розвитку, творенні суспільних форм організації людей.
Посилення уваги до проблеми обумовлюється й тим, що чим далі люди просуваються в з’ясуванні власної сутності, тим масштабнішими постають і складність, і обшири процесу.
А в його структурі й спрямованості особливого значення набувають засоби й форми, в яких найбільш цілісно проявляється суспільна природа людини, і насамперед в організації спільноти, визначенні мети і завдань її розвитку, системи управління суспільними процесами; все те, що органічно пов’язується з творенням нації, суспільних і державних інститутів.
У руслі такого судження ми обов’язково прийдемо до усвідомлення й того, чому вирішення проблем консолідації нації, творення суспільних і державних форм її самореалізації завжди і найтіснішим чином пов’язане з розвитком наукових засад їх пізнання й творення, а процес цей щоразу постає все більш складним і багатоплановим. Висновок набуває відповідної аргументованості, якщо виходити із того, що форми суспільної організації й державотворення не є раз і назавжди даними, що їх характер, структура, функціональна заданість як цілого, так і його складників, як і саме життя людей, перебувають у постійному розвитку й удосконаленні. І саме тому роль науки в їх дослідженні незмінно зростає.
Логічно, що й українознавство як наука самопізнання й самотворення українського народу постає уже тоді, коли починає формуватися український етнос. І в органічній єдності з ним проходить через усі етапи історичного поступу, допомагаючи осмислювати зроблене та віднаходити нові, більш оптимальні шляхи та засоби його удосконалення.
І в цьому процесі, одночасно з розвитком свідомості українства, розвивається й українознавство у напрямку все більш оптимального бачення явищ і подій суспільного життя, осмислення його повсякчас нових проблем і завдань на шляху самоудосконалення й самореалізації народу.
Таке розуміння дає підстави стверджувати, що розвиток  українознавства як цілісної науки про український народ, його країну – процес складний, тривалий і неперервний, принаймні в межах природно-соціального їх буття.
Осмислення даного висновку в контексті визначення наукових основ українознавства тим необхідніше, оскільки й нині серед науковців є ще немало тих, хто вважає, що про українознавство як науку якщо й можна говорити, то хіба що з кінця ХІХ ст., коли цей термін вперше вводиться в науковий вжиток. Але такі твердження виявляють лише формальний бік справи. Саме ж явище – самопізнання народу та його країни – постає і відтворює сутнісний процес буття суб’єкта від початку усвідомлення ним себе в контексті природно-соціального розвитку.
І з того часу життя підтверджує, що в формуванні світогляду, розвитку свідомості людей визначальними завжди були дві складові: пізнання й освоєння світу та самопізнання й самотворення людини.
При цьому проблема самопізнання й самотворення для людей була і залишається чи не найбільш складною й утаємниченою.
Витоки людини, як справедливо зауважував М.Бердяєв, тільки частково можуть бути усвідомлені і раціоналізовані, оскільки особа людини більш утаємничена, чим сам світ. Вона і є цілий світ [1, 257].
Відповідно й самопізнання фіксується в нашій свідомості незмінно актуальною і неминаючою проблемою буття. Перші зацікавлення нею губляться десь у сивій давнині.
Відомо, що один із надписів на колонах дельфійського храму, зроблений ще у VIII  ст. до н.е., закликав: «Пізнай себе!».
Думка про важливість і необхідність самопізнання  проходить і через усю свідому історію українського народу.
«Питають нас народи, хто ми. І ми відповідаємо…», щ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet