головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Використання репресивно-каральними органами повстанських родин в агентурно-оперативних заходах у Карпатському краї ОУН (1945 – 1950 рр.)
Автор: Ільницький Василь
кандидат історичних наук, старший викладач кафедри нової та новітньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
Використання репресивно-каральними органами повстанських родин в агентурно-оперативних заходах у Карпатському краї ОУН (1945 – 1950 рр.)

Досить складно передати словами трагізм ситуації, у якій опинилося західноукраїнське населення в 1940 – 1950-х рр. Антагонізм у суспільстві, який радянська адміністрація намагалася ввести усіма можливими способами, у цей період досягнув свого піку. Жертвами жорстоких репресій ставали не лише безпосередні учасники визвольного руху, симпатики, але й їхні родини. Масштаби репресій радянської адміністрації проти родин націоналістів виходять за межі людської уяви. Проте проблема використання репресивно-каральними органами повстанських сімей як заручників чи вербування родичів для контролю за підпіллям практично не висвітлювалася. Епізодично цього питання торкалися ряд дослідників [2] в узагальнюючих працях з історії визвольного руху [2, 3, 49, 50, 56]. Вперше ґрунтовну документальну базу з питання репресій проти сімей членів ОУН і УПА опублікував В. Сергійчук [57, 58]. Наймасштабніша форма репресивної політики радянської адміністрації – депортації – знайшла відображення у дослідженні Й. Надольського [55], у якому автор аналізує причини, методи та етапи проведення депортацій. Серйозну теоретико-методологічну та археографічну працю, присвячену репресіям проти родин повстанців, підготувала Т. Вронська [4]. Проте комплексне дослідження репресивної політики радянської адміністрації проти родин націоналістів у Карпатському краї відсутнє.
Метою статті є на основі невідомих документів і матеріалів розкрити репресивну політику проти сімей українських націоналістів як одну із форм боротьби каральної системи проти самостійницького руху. Не претендуючи на істину в останній інстанції, ми прагнемо зупинитися на її окремих елементах, не зачіпаючи депортаційних кампаній, оскільки вони були масштабним напрямком, який претендує на  окреме дослідження.
Радянська пропаганда прагнула різними способами дискредитувати українських повстанців. Їх зображували бандитами, злочинцями, агентами міжнародних спецслужб. Влада намагалася протиставити націоналістів із рештою населення. Хоча насправді це були звичайні люди, які мали сім’ї, родини,  готові пожертвувати найціннішим, не лише власним добробутом, комфортом, елементарними побутовими вигодами, але й долею та життям рідних і близьких. Більше того, родини усвідомлено йшли на такі жертви. Більшість підпільників щиро боролися за незалежну українську державу.
Практично усі очільники крайового, окружних, надрайонних проводів були одружені [18, 142; 12, 72 – 73]. Дещо менше одружувалися керівні кадри районних і кущових проводів. Насамперед це пов’язано з тим, що за віком вони були значно молодшими. Потрібно відзначити, що у підпіллі одруження відбувалися з дозволу вищого керівництва. Зокрема, референт СБ Карпатського крайового проводу ОУН В. Лівий інформував 19 серпня 1948 р. провідника цього краю В. Сидора-«Шелеста», що референт СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН Василь Шеванюк-«Залізний» просив дозволу одружитися із Наталією Посацькою- «Уляною», і останній такий дозвіл отримав [35, 83]. Така ситуація була зумовлена складними обставинами боротьби і можливостями впливу через сім’ї на підпільників.
Любов і підтримка рідних, близьких людей у важких умовах підпілля мали колосальне морально-психологічне значення, що також добре розуміли керівники підпілля. Дотримуючись спільних поглядів, жінки повстанців ішли на будь-які жертви, щоб не лише підтримувати, бути поруч, але й вести спільну боротьбу. Наприклад, Василь Сидор-«Шелест» був одружений із Анною Романів-«Наталкою», яка із приходом радянської влади разом із дитиною перейшла за кордон, у Німеччину. Однак дитина померла і А. Романів у 1945 р. повернулася до свого чоловіка, оскільки хотіла бути поруч із ним та вести активну боротьбу (працювала архіваріусом крайового проводу) [28, 13; 39, 135]. Здебільшого дружини підпільників, особливо керівників, працювали поруч із ними, в основному друкарками, пліч-о-пліч вели боротьбу і гинули разом із чоловіками, як, наприклад, Микола Твердохліб-«Грім» із Ольгою Герасимович (загинули 17.05.1954 р., с. Зелене), Володимир Лівий-«Йордан» із Дарією Цимбаліст-«Оля» (загинули 04.12.1948 р., с. Топільське Рожнятівського р-ну), Іван Лав...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet