Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Значення української духовної літератури у розвитку суспільно-культурного життя Росії XVIІ століття
Автор: Жовтий Сергій науковий співробітник відділу культурологічних досліджень ННДІУВІ |
Значення української духовної літератури у розвитку суспільно-культурного життя Росії XVIІ століття
Перший період українсько-російських літературних і культурних взаємин (кінець XVI – перша половина XVII ст.) має виразну релігійну забарвленість, і таке спілкування обмежувалось, перш за все, людськими контактами, а також проникненням до Москви книг здебільшого богословського характеру. Людський фактор відіграв найголовнішу роль, оскільки вихідці з Києва обіймали важливі посади в церковній ієрархії або у сфері культури й політики, засновували школи й друкарні, знайомлячи Москву з новими ідеями, книгами, новим поглядом на світ [1, 128].
Літературною мовою, що використовувалась у релігійній та науковій літературі як у Московській державі, так і в Україні, була церковнослов’янська. Але редакція цієї мови в Києві й в Москві до 2-ої половини XVII ст. суттєво відрізнялась. Ці відмінності стосувались як словарного складу, так і синтаксису та стилістики. Вже за патріарха Никона київська редакція церковнослов’янської мови витіснила московську в богослужебних книгах. Пізніше цей процес спостерігається в інших видах літератури, і, таким чином, основою російської літературної мови в епоху Петра І стала церковнослов’янська мова київської редакції [2, 169–170]. Відомий американський філолог і літературознавець російського походження Р. Якобсон так висловлювався з цього приводу: «Украинские элементы начали просачиваться в русский литературный язык на рубеже XVII столетия в качестве носителей вестернизации и секуляризации… После украинско-русского воссоединения (1654) поток украинских книжников в русские культурные центры усиливается на протяжении второй половины XVII – начала XVIII веков… Ближе к концу XVII века происходит сильная украинизация и тем самым также и полонизация русской литературы» [3, 60].
У 1976 – 1990 рр. вийшло тритомне видання – каталог українських книг XVI–XVII ст., що зберігаються в сховищах Російської державної бібліотеки (колишня Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна) в Москві – «Украинские книги кирилловской печати XVI–XVII вв.», яке підготували фахівці відділу рідкісної книги вказаної бібліотеки. Зокрема, у першому томі зафіксовано книги, видані від початку українського книгодрукування 1574 р. до початку визвольної війни 1648–1654 рр. [4]. Із 160 відомих кириличних видань України 1574–1648 рр. науково описано 95 найбільш цінних стародруків двадцяти українських друкарень. А всього у фондах Російської державної бібліотеки зберігається близько 850 українських книг [5, 58]. Це дає змогу уявити наскільки популярною була українська книга в Росії у згаданий період. Так, у бібліотеці митрополита Сарського і Подонського Павла зустрічається значна кількість українських та білоруських видань, серед яких Требник (Київ), Номоканони (Львів, Київ), Печерські Октоїхи (5 книг), Акафісти (Київ) та ін. У бібліотеці Соловецького монастиря (опис 1676 р.) нараховується 8 екземплярів Острозької Біблії, 3 екземпляри Апостольських діяній толкових київського друку, 2 екземпляри Дорофея, 3 екземпляри Номоканона та ін.; у бібліотеці Воскресенського Новоєрусалимського монастиря (опис 1680 р.) зберігалось 22 екземпляри Київського Псалтиря, 3 екземпляри Патериків Печерських, 2 екземпляри Євангелія, надрукованого в Києві, Острозька Біблія, Книга Півча Київська та ін. [6, 124–126].
Друге та третє десятиліття XVII ст. стали часом розквіту української науки і літератури греко-слов’янського характеру. Саме в цей час з’явились дві фундаментальні філологічні праці – «Славенська Граматика» Мелетія Смотрицького та «Лексикон славеноросскій и имен тлъкованіє» Памви Беринди [7, 10]. До першої чверті ХІХ ст. «Граматика» Смотрицького була основним підручником церковнослов’янської мови, який багато разів перевидавався, в Росії, зокрема, «Граматика» була перевидана у 1648 і 1721 рр. [8, 105]. А виданий у Києві в 1627 р. «Лексикон славеноросскій и имен тлъкованіє» Памви Беринди є однією з кращих праць східнослов’янської лексикографії XVII ст. У друкованому вигляді і в численних рукописних копіях цей словник був поширений у Росії, а також використовувався укладачами пізніших східнослов’янських словників практично до 2-ої половини XIX ст. Він відіграв важливу роль в історії української, російської, біл...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF