Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
До дискусії навколо арійського питання в етногенезі українців
Автор: Наливайко Сергій наук, співроб. відділу порівняльних досліджень НДІУ |
До дискусії навколо арійського питання в етногенезі українців
Два останніх десятиліття позначилися істотним зростанням дослідницького інтересу до проблеми походження українського народу. Водночас, як це особливо характерно для історичної науки постколоніальних країн, процес творення вітчизняної етнічної історії в Україні проходить непросто й супроводжується виром пристрастей. Чи не найбільш яскравою ілюстрацією цього є ситуація навколо визначення ролі арійського чинника в етногенезі українців.
Аби схарактеризувати сучасний стан розуміння арійської теми у вітчизняній історичній науці, звернімо увагу на невеличку книжку під назвою «Новітні міфи та фальшивки про походження українців», що побачила світ кілька років тому в одному зі столичних видавництв [9]. Вона являє собою збірник статей і виступів представників провідних українських академічних та освітніх інституцій, виголошених у рамках круглого столу «Міфологізація походження українців», проведеного Центром соціогуманітарних досліджень імені В. Липинського за підтримки Національного університету «Києво-Могилянська академія». В обговоренні проблеми взяли участь знані вітчизняні археологи, історики, мовознавці, антропологи, етнологи: Г. Півторак, В. Отрощенко, Л. Залізняк, М. Відейко, Н. Бурдо, С. Сегеда, Н. Яковенко та ін.
До певної міри незвична як для практикуючих українських науковців тематика круглого столу, по суті, вилилася у нищівну критику так званої «арійсько-трипільської» версії походження українців та її найбільших апологетів – «класиків жанру» – Ю. Шилова, Ю. Канигіна, І. Каганця, С. Плачинди та деяких інших. «У своїй творчості, – йдеться у вступі до видання, – згадані «дослідники» приділяють основну увагу давнім аріям (індоєвропейцям), арійським кореням українців, несамовитій [! – С. Н.] давнині слов’ян загалом й українців зокрема… Стверджується також, що саме Україна (а не Месопотамія, Єгипет, Близький Схід) є місцем виникнення світової цивілізації… Щодо решти визначних винаходів людства, то Україна і тут є «батьківщиною слонів» [9, 14]. «…Усупереч археологічним, історичним, антропологічним, мовознавчим та іншим науковим даним, – ідеться далі, – набувають поширення різного роду міфи, в яких стверджується, що предками [українців] або й «першими українцями» були трипільці (V–III тис. до н. е.), чия мова нібито вплинула на українську [мову], що українці існували як «арії» іще від часів виникнення індоєвропейської родини, тож їхня мова лежить в основі багатьох індоєвропейських [мов] тощо» [9, 113]. І висновок, що «трипільсько-арійська версія походження українців є типовим прикладом історичної міфотворчості, бо надто погано аргументується науковими фактами… Сповідуючи та декларуючи ці абсурдні фантазії, ми робимо себе посміховиськом в очах цивілізованої Європи… У наш непростий для України час дезорієнтується і вводиться в оману громадськість, дискредитується українська історична наука в ідеологічній боротьбі за місце України в сучасному світі...» [9, 46].
Зауважимо відразу: долучатися до цієї «дискусії» – не наше наукове завдання. Адже ми не прибічники ані наведених вище, і, слід визнати, справді не досить аргументованих історичних теорій, ані, тим більше, такого роду «з’ясовувань стосунків» у середовищі дослідників української історії, що не робить зайвої честі їх ініціаторам. На щастя, ніхто з істориків досі не отримав вищої індульгенції з одноосібним правом на історичну істину, тож під впливом власних переконань та емоцій не слід цілковито забувати і про повагу до опонента. Водночас після прочитання цієї книжки у декого може скластися хибне враження, ніби, заперечивши окремі «фантастичні» історичні побудови у працях представників «романтично-аматорського» напряму, авторам згаданого видання вдалося тим самим переконливо заперечити і значимість власне арійського чинника у вітчизняній історії. Але це не так. Подібний суто оціночний підхід, позбавлений глибинного аналізу наукової проблеми, значною мірою дезорієнтує і пересічного читача, і недосвідченого дослідника. Тож, розділяючи інтерес колег до означеного питання, маємо внести певний дисонанс у настільки однозначне трактування розглядуваної теми.
На жаль, як це виразно постає з аналізу опублікованих статей і виступів, інтерес академічних науковців до «арійської т...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF