головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Через епічну Індію до святих місць Давньої України
Автор: Наливайко Степан
сходознавець-індолог, заввідділом порівняльних досліджень НДІУ.
Через епічну Індію до святих місць Давньої України

Нині вже мало кого дивує той значущий історичний факт, що в Давній Україні колись жили індоарійські племена й були аж дві малі Індії: Сіндика біля Керченської протоки і Сіндська Скіфія у низів’ях Дніпра. З чого й логічне припущення: якщо сінди-інди жили в пониззі Дніпра, то й Дніпро для них був Сіндом-Індом. Ці дві Сіндики-Індії античні автори знають упродовж тисячоліття, починаючи з V ст. до н.е. Від Чорного моря до Закарпаття засвідчена присутність із найдавніших часів індійського етносу, що входив до тисячолітньої Боспорської держави на півдні України, якій передували могутні Кімерійська й Скіфська і яка мала різноманітний вплив на тутешні народи та їхню історію; саме її наступницею стала Києворуська держава. А кімерійці-кімери-сівери, скіфи-сколоти й таври-поляни-руси – автохтони в Давній Україні, тільки писемна історія знає їх тут три тисячоліття [6, 10–17; 9, 149–162].
Тож на теренах Давньої України звучав і санскрит, неоціненний для зрозуміння і пояснення багатьох давніх і сучасних українських реалій. У пам’ятках на санскриті, надто в чотирьох ведах і двох епосах, безліч точок дотикання з Україною, українцями, українським фольклором, побутовою, соціальною, обрядовою і весільною термінологією, назвами, іменами, прізвищами. Вони важливі для українця і слов’янина не тільки як унікальні літературні пам’ятки, але і як безцінні історичні джерела, які містять чимало такого, що в слов’ян, тож і в українців, втратилося або збереглося фрагментарно. Нині вони проливають нове світло на нашу багатовікову історію і культуру, часто-густо обібрану й перекручену, на пояснені поверхово чи й зовсім хибно українські реалії.
Саме завдяки «Карнапарвi», 8-й книзі «Махабгарати», з’ясувалося призначення й смислове наповнення назви Аратта, якою давньоіндійські джерела означували Пенджаб, де, як вважається, була тривала зупинка ведійських аріїв на їхньому шляху вглиб Індії і де були записані веди. Виявилося, що Аратта не самоназва, а іншоназва, що в неї не етнічне, а релігійно-соціальне підґрунтя, що вона стверджує «нечистоту» областей поза колом уявлень і вірувань, які сповідували творці цієї штучної назви – жрецтво. І якщо виходити з первісного значення назви Аратта («Не-держава») і з того, що вона означує лише частину людності або території у межах одного народу чи країни, прикладати назву її до трипільської культури й України, як це іноді робиться, неправомірно. З’ясувався і той досить несподіваний факт, що до неправедної Аратти індійські джерела відносили й сіндів, інша назва яких в епосі – сувіри, а сінди-сувіри споріднені з українськими сіверами-сіверянами, яких разом із деякими іншими східнослов’янськими племенами вже не індійське, а київське літописання відносить до безвірних і нечестивих. Давньоіндійському й давньоукраїнському племенам абсолютно різні й незалежні джерела, віддалені в просторі й часі тисячами кілометрів і років, дають однакову характеристику, що навряд чи поясниш збігом чи випадковістю, а не тісною спорідненістю і тривкою давньою традицією [5, 42–57].
Такою ж важливою для українознавства є і ІІІ книга «Махабгарати», так звана «Араньяка-парва», тобто «Лісова книга», де араньяка сходить до санскр. аранья «ліс, пуща». У «Рігведі» є персонаж араньяні «лісовичка», образ якої перегукується з образом Мавки у «Лісовій пісні» Лесі Українки, на що звернув увагу український санскритолог із діаспори В.Шаян (1908–1974) у ґрунтовному дослідженні «Переклади гімнів «Рігведи» і духовий світ Лесі Українки» [13, 663–701]. А в самій «Лісовій книзі» винятково важливою з багатьох точок зору є так звана «Тіртха-ятра» – «Проща до святих місць», одне з першорядних за важливістю джерел для вивчення історії, історичної географії, міфології, філософської і релігійної думки не тільки Індії, а й України. Як зазначає відомий санскритолог, перекладач і коментатор «Махабгарати», виходець із села Козляничі на Чернігівщині Б.Смирнов у вступі до свого перекладу «Тіртха-ятри» під назвою «Ходіння по криницях», це «справжня скарбниця, яка щедро обдаровує не тільки філологів і мовознавців, а й істориків культури в найширшому сенсі, літературознаців і просто людей, що цікавляться Стародавнім Сходом» [1, 4].
Мовлячи про те, чому санскр. тіртха він передає ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet