головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Борис Возницький – герой у битві з невблаганним часом
Автор: Головчак Павло
учень 11 класу Української гуманітарної гімназії з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови м. Львова
Борис Возницький – герой у битві з невблаганним часом

… Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина…
Л. Костенко

У сучасному суспільстві є дуже мало людей, які повністю віддаються своїй роботі, наполегливо працюють і безкорисливо прагнуть збагатити Україну та прославити націю. Проте, незважаючи на буденний світ реалій, сповнений байдужості та егоїзму, існують такі особистості, що вірять у прекрасне майбутнє своєї землі. До таких людей належить Борис Григорович Возницький. І не дивно. Адже митець, здається, повертає із забуття людські долі та особистості. Це, насамперед, як говорив сам Б. Возницький, найбільша його любов – Іоанн Георгій Пінзель – «слов’янський Мікеланджело», Маркіян Шашкевич – будитель Галицької землі, Іван Виговський, це неоціненні шедеври мистецтв різних народів.
Метою цієї пошукової роботи є дослідження життєвого та творчого шляху корифея музейної справи Бориса Возницького.
Ця тема є актуальною, адже відновлення культурної спадщини України – запорука розвитку духовності, національної свідомості українців.
Працюючи над дослідницькою роботою, автору довелося побувати у різних місцях, до реставрації яких був причетний охоронець скарбів Б. Возницький, а саме в Олеському та Підгорецькому замках, П’ятницькій церкві, каплиці Боїмів, музеї «Русалки Дністрової», церкві Св. Духа та Львівській картинній галереї. У кожній місцині витав дух воскреслого майстром часу, відчувалася та велич, те піднесення, що окрилює, захоплює та надихає. І саме Б. Возницький є тим натхненником відродження, який подарував нам, сучасникам, нову епоху культурних та мистецьких зрушень. Саме він створив найвідоміші музеї Західної України  та зберіг колекції світового рівня.
Штрихи до портрета відомого корифея музейної справи
Директор Львівської національної галереї мистецтв, заслужений працівник культури України та Польщі, лауреат премій ім. Т. Шевченка та ім.Я. Кохановського, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), доктор Honoris Causa Вищої педагогічної академії у Кракові й Варшавської академії мистецтв, лауреат Всеукраїнської премії «Визнання» в галузі гуманітарних наук, культури та мистецтва. Серед численних нагород – почесна відзнака Президента України – орден «За заслуги», звання Героя України, Хрест Івана Мазепи, найвища відзнака Польщі – орден «Командора».
Це далеко не весь список, а основні титули Б. Возницького, які сам він, до речі, називає не дуже охоче. Більше любить розповідати про роботу, але завжди згадує щось незвичне, навіть авантюрне.
Бо це основна риса його характеру, а ще – впертість і завзятість.
Він завжди знає, чого прагне і як цього досягти, зберігши одночасно свої переконання; воліє все робити сам – від побудови експозиції до викладу паркету. А взагалі-то, він – улюбленець долі.
Народився Б.Возницький 16 квітня 1926 р., у місяці, в якому, як кажуть, народжуються всі визначні люди. Між містами Дубно і Рівне є село Ульбарів, у якому й пройшло його дитинство. Навчався у сільській школі, потім у Дубно, Рівному, Здолбунові. З 1942 р. – у Рівненському будівельному училищі (будівництво мостів і доріг) з українською та німецькою мовами навчання. Навесні 1943 р. залишив училище разом з іншими хлопцями, довідавшись, що їх забирають на роботу до Німеччини.
1943 р., коли були втрачені всі ілюзії про самостійну Україну, у волинських лісах створювали загони УПА, Б. Возницький називає найбільш романтичним роком свого життя. Це була романтика боротьби, коли піднімалось юнацтво ОУН. У червні 1943 р. провадився набір у школу старшин, йому виповнилося 17 років, він мав найкращу на весь Ульбарів освіту, – тому сільська громада направляє його до цієї школи. Потрапити туди не вдалося – занадто молодий… Але був високий на зріст і на вигляд старший за свої роки, серйозний. Через це, можливо, військовий, який провадив організаційно-мобілізаційний відбір, залишив Возницького в штабі УПА «Південь». У 1944 р., коли більшовицькі війська були вже близько, він відправив хлопця додому, тим самим врятувавши йому життя. Переховувався вдома, але його знайшли і разом з батьком відрядили на фронт. Вважали бандерівцем, тому знаходився під постійним контролем. Навчався у се...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet