головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Специфіка проведення польових досліджень у середовищі української спільноти за кордоном
Автор: Гримич Марина
доктор історичних наук, професор, завідувач відділу міжнародного менеджменту українознавства ННДІУВІ
Специфіка проведення польових досліджень у середовищі української спільноти за кордоном

Історія діаспорних досліджень в Україні – порівняно молода сфера історичної та етнологічної науки. У Радянському Союзі тема закордонного українства з відомих причин була майже закритою для науковців. Однак за двадцять років діаспорознавство в Україні вже має значні здобутки і навіть встигло «відпрацювати» перший цикл, який є типовим для початкової стадії вивчення не розробленої досі тематики. Зазвичай, коли дослідники беруться за недосліджену тему,  вони тяжіють до узагальнень, описовості, а нерідко й компіляційності, і це не є вадою, а абсолютно необхідною стадією наукового пошуку. Адже «піонери» нової тематики мають складне завдання: з одного боку, ввести в науку новий інформативний сегмент, а з другого – підготувати публіку до його сприйняття. Коли цей – вступний – цикл відпрацьовується і вичерпується, розпочинається новий дослідницький етап, який характеризується активним пошуком нових джерел, їх накопиченням і на основі їх аналізу поглибленим вивченням тематики.
    Власне, саме це відбувається нині з діаспорознавством: дослідники перебувають у стані пошуків нових інформаційних джерел, які відбуваються у двох традиційних методичних напрямах: польовому (інтерв’ю або опитування, спостереження, фото-, відео- та аудіозйомка) та так званому «кабінетному» (архівна робота, пошуки невідомих опублікованих джерел, передусім спогадів).
    Пропонована стаття присвячена вивченню польових методів збору інформації про закордонне українство.
    Варто зазначити, що Україна дістала у спадок від радянської фольклористики та етнографії досить якісну школу польових досліджень, яка, у свою чергу, базується на кращих традиціях вітчизняних дослідників 2-ої половини ХІХ – 1-ої третини ХХ ст. [2, 8]. Тож коли етнологи замислилися над тим, щоб розпочати польову практику за кордоном, здавалося б, нічого не могло завадити справі. Однак на практиці все виявилося набагато складнішим, передусім через фінансові чинники. Саме вони стали причиною того, що польовий досвід українських дослідників за кордоном є порівняно небагатим [3, 4, 5, 6]. Щоправда, це не означає повної відсутності польових досліджень в українському середовищі за кордоном. У деяких регіонах розвинулися свої місцеві потужні збирацькі традиції, зокрема в Башкортостані [1, 7], Канаді [9, 10, 11, 15] та ін.
    Дана стаття базується на досвіді польових досліджень автора в Канаді (2006–2011 рр.) та Бразилії (2009 р., 2011 р.).
    Насамперед варто дати характеристику об’єкта наших польових досліджень, а  саме українським регіональним імміграційним і постімміграційним субкультурам.
    Досвід автора свідчить про те, що різні міграційні хвилі в Канаді та Бразилії (подібно до інших країн) витворили різноманітні сегменти української регіональної постімміграційної субкультури (часовий або історичний чинник), які часто існують автономно (хоча й не зовсім ізольовано) один від одного. Кожен з них має свою інфраструктуру, свої інтереси й пріоритети і свій підтип ідентичності.
    Кожен сегмент імміграційної і постімміграційної регіональної субкультури складається з менших ареальних (просторовий або географічний чинник) блоків.
    Разом з тим у кожній країні є і парасолькові інституції – церква, а також громадські організації, у Канаді це КУК [14], у Бразилії – Українсько-Бразильська центральна репрезентація [13], які виконують важливу політичну об’єднувальну функцію.
    Таким чином, певна постімміграційна регіональна субкультура в кожній країні схожа на клаптикову ковдру (квілт) або на аплікацію, тоді як «материнський» тип культури (у даному разі – в Україні) і в історичному, і в географічному вимірах є «суцільною матерією» з історичною та географічною неперервністю.
    Як результат, перша і друга хвилі імміграції та їх нащадки сформували в Канаді та Бразилії (як і в інших країнах Північної та Південної Америки) окремішнє культурне середовище, відмінне від того, яке витворила третя хвиля імміграції. А четверта хвиля в Канаді (в Бразилії вона відсутня) також має свою етнокульту...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet