Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Україна та Європа на межі XVIII–XIX століть: культурно-освітні виміри
Автор: Горенко-Баранівська Лариса кандидат мистецтвознавства, ст. наук. співр. відділу культорологічних досліджень ННДІУВІ |
Україна та Європа на межі XVIII–XIX століть: культурно-освітні виміри
Серед пріоритетних проблем українознавства – висвітлення ролі України та українства у формуванні та забезпеченні євроінтеграційних процесів у галузі освіти, науки та культури. Так, в українській філософській та історико-культурній думці XVIII – початку XIX ст. особливо виділяється просвітницький рух, ранній етап якого виникає ще у першій чверті XVIII ст. Соціально-економічні фактори зумовили своєрідність Просвітництва як синтезу ідей гуманізму й Реформації, а також прояв його специфічних рис: вивільнення філософії з-під впливу теології, інтерес до природознавства, культури народів, етносів, особистості тощо. На цьому етапі зароджується одна з основних ідей Просвітництва – ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти й культури, які яскраво набули національного характеру, про що свідчить славнозвісна пам’ятка цієї доби – «Історія Русів» [5, 101–105; 7, 57]. Характерною ознакою цього періоду було навчання української молоді в європейських університетах, що й забезпечило входження України до культурно-освітнього та інтелектуального світового часопростору. Велике значення гуманітарним дисциплінам та навчально-освітньому процесу надавалося в німецьких університетах. У таких закладах, як Гейдельберзький, Вюрттенберзький (Віттенберзький), Вюрцбурзький, Страсбурзький, Нюрнберзький університети, в певні періоди переважав дух протестантизму, який сприяв навчанню в цих закладах східних слов’ян [12, 100–103]. Одним із носіїв прогресивної думки в Європі був Гейдельберзький університет Рупрехта Карла (засн. 1386 р.), один із найстаріших у Німеччині. Після Реформації схоластика була витіснена з цього закладу і в ньому запанував гуманізм. Як зазначає І.Лоський, «особливою прихильністю почала користуватися Рупрехта з того часу, коли вона стала фортецею протестантизму. Рівнобічно з тим, як зростало в Речі Посполитій нововірство, зростала кількість студентів з неї в Гейдельберзькому університеті», які в уписових книгах обов’язково занотовували місце свого походження [12, 102]. Саме тут викладав один з найвідоміших філософів світу Г.В.Ф.Гегель (1770–1831), який поклав початок систематичному дослідженню і теоретичній розробці принципів діалектичного способу мислення. Університет мав ботанічний сад, планетарій, обсерваторію, а також зібрану за всі роки його існування велику бібліотеку. У матрикулах Гейдельберзького університету українці зафіксовані вже 1387 р., тобто після його відкриття. Першим з них був Адам Кузеля. З України в ньому навчалися переважно вихідці з багатих родин: О.Пронський – син київського воєводи Ф.Пронського; І.Малишко – шляхтич з Мократиці на Волині; брати Овраам і Христофор Сенюти із Ляховець на Волині, які походили з родини активних діячів реформаційного руху в Україні, фундаторів громади антитринітаріїв у Ляхівцях, Щенятові й Тихомлі на Волині; П.Бохнацький (Божницький) з Поділля. Але в 2-ій половині XVIII ст., коли керівництво університету перейшло до єзуїтів, українців у ньому стає дедалі менше. За кордоном слухав лекції в Гейдельберзькому і Страсбурзькому університетах І.Борисович (1859–1907). Після навчання за кордоном отримав вчений ступінь доктора права. Завершив навчання у Московському університеті, де в 1886 р. захистив дисертацію на ступінь магістра політичної економії. Але впродовж 1890–1905 рр. жив у Берліні, звідки надсилав свої статті в газету «Русския Ведомости», до журналів «Вестникъ Европы» и «Русское Богатство» [19, 169].
Молодь з України охоче обирала для навчання Вюрттенберзький (Віттенберзький) університет (засн. 1502–1518 рр.), пізніше об’єднаний з університетом у м. Галле. Відомим професором цього університету був німецький лікар і філософ, прихильник атомістичного вчення Д.Сенерта (1572–1637). Одними з перших українців, які вступили до цього закладу, були Лабун із Кам’янеччини (1512 р.) та С.Оріховський з Перемишля, який підписувався «Orichovii Rutheni» (1528 р.) [11, 123–125]. Як виявляється, відомий українсько-польський мислитель С.Оріховський (Оріховський-Роксолан; 1513–1566), крім Вюрттенберзького університету, слухав лекції у Краківському, Віденському, Падуанському та Болонському університетах, де здобув ґрунтовну гуманітарну освіту, оволодів латинською, давньогрецькою т...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF