головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Дімітр Шишманов – дипломат, письменник, онук Михайла Драгоманова
Автор: Жуківський Василь
журналіст, секретар фундації «Мати Україна» (Болгарія)
Дімітр Шишманов – дипломат, письменник, онук Михайла Драгоманова

«Ну, що, Гечев, ми з вами розлучаємося», – сказав Дімітр Шишманов, посол Болгарії в Греції, звертаючись до свого підлеглого і водночас літератора, перекладача з грецької Стефана Гечева. – Мене відкликають. Призначають головним секретарем міністерства».
Це було підвищення, пише у своїх спогадах Гечев, і висловив свою радість. Однак Шишманов похитав головою: «А я не радію. Бо незабаром Філов стане прем’єром. Тоді мене зроблять міністром закордонних справ. Німеччина нападе на Радянський Союз, потім програє війну, а в Болгарії до влади прийдуть комуністи і мене повісять».
Я був здивований, пише далі Стефан Гечев, тим паче, що стосунки між Німеччиною та СРСР були дуже добрими. «Чому ж ви не відмовитеся?» – запитав я Шишманова. На що він відповів: «Не можу. З Філовим ми – давні друзі. Він, а також багато інших рахуватимуть мене боягузом, дезертиром...». Це був 1939 р.
П’ять років потому, в ніч з 1 на 2 лютого 1945 р., на Центральному софійському цвинтарі комуністична влада розстріляла 98 осіб – царських радників, міністрів та депутатів, засуджених за вироком так званого Народного суду. Серед них був і Дімітр Шишманов, онук відомого українського вченого та громадського діяча Михайла Драгоманова. Міністр закордонних справ у кабінеті прем’єра Добрі Божілова. І його вбили за те, що він був «морально відповідальним за знущання уряду над болгарським народом».
Стефан Гечев пише: «Розстріляли одного з найяскравіших інтелектуалів, що народжувалися в нашій убогій на таких людей країні, одного з найбільш шанованого усіма дипломата, такого цікавого й, на превеликий жаль, нереалізованого до кінця болгарського письменника. Його прізвище відсутнє навіть у словнику болгарської літератури, в якому кого тільки немає».
Дімітр Шишманов народився у 1889 р. у Софії, тобто через чотири роки після смерті свого діда – Михайла Драгоманова. Єдина дитина проф. Івана Шишманова (1862–1928), першого болгарського славіста та україніста, та Лідії Шишманової-Драгоманової (1866–1937). У 1907 р. закінчив гімназію, у 1913 р. – юридичний факультет Женевського університету. З 1919 р. по 1935 р. працює у судовому відділі Міністерства внутрішніх справ. З 1935 р. по 1940 р. – посол Болгарії в Афінах.
З 1940 р. по 1943 р. – головний секретар Міністерства закордонних справ (прем’єром тоді був Богдан Філов). З 14 жовтня 1943 р. по 1 червня 1944 р. є міністром закордонних справ. Його арештували відразу після 9 вересня 1944 р., коли Болгарію окупувала Червона Армія, а владу захопили комуністи.
Дімітр Огнянов, фахівець з історії болгарської дипломатії, стверджує, що взимку 1943 р., після Сталінградської битви, вже всім було зрозуміло, що Німеччина війну програє. Тому багато хто з тутешніх дипломатів бажає відійти від справи або ж емігрувати за кордон. Проте «щури» почали втікати з корабля ще 1941 р. Скажімо, напередодні 1 березня 1941 р. – саме на цю дату було призначено церемонію офіційного приєднання Болгарії до Трьохстороннього пакту (Німеччина, Італія, Японія),  до Берліна з прем’єром Богданом Філовим відправляється не міністр закордонних справ Іван Попов, який раптом «занедужав», а саме Дімітр Шишманов – на той час він є головним секретарем зовнішньополітичного відомства.
Як відомо, у 1918 р. Царство Болгарія та УНР уклали дипломатичні стосунки і в Софії відкрилося наше посольство. А ось посаду посла у Києві спочатку пропонували Дімітру Шишманову, але він відмовився, мовляв, дипломатія – це канцелярська справа. До столиці України поїхав його батько – проф. Іван Шишманов, який перебував там з травня 1918 по березень 1919 р., коли остаточно стало зрозуміло, що УНР не буде, бо так звані великі сили в цьому не зацікавлені й немає згоди між українськими політичними силами – якою має бути Україна: з Європою чи з Росією?
Те, що Дімітру пропонували поїхати до Києва на дипломатичну роботу, свідчить про таке: він, зокрема, знався на українському питанні і вболівав за долю України – батьківщину його славетного діда. Це підтверджується й контактами Дімітра Шишманова з українськими дипломатами. 14 жовтня 1919 р. невідомий, але, очевидно, українець, і може, навіть дипломат, пише до Шишманова: «Вельмишановний Дмитро Іванович!.. Зараз ми переживаємо, на...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet