головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Державна політика і управління в сучасних етнополітичних процесах України
Автор: Панчук Май
д-р, іст. наук
Державна політика і управління в сучасних етнополітичних процесах України

Суверенізація України у процесі та після розпаду СРСР вимагала якісної трансформації системи управління суспільними відносинами. Етнонаціональна сфера не була винятком. Адже за радянської доби мета й стратегія національної політики в країні та визначення векторів її  здійснення належали до виключної компетенції загальносоюзних компартійних і державних органів. Вони впроваджували імперські етнополітичні стандарти і забезпечували домінування російської етнокультурності з відповідним ідеологічним наповненням у такий спосіб, що республіканське керівництво було в цьому їхнім спільником і підлеглим провідником одночасно. Коли ж в останні місяці «перебудови» з’явилися перші ознаки реальної суверенізації республік, гостро актуалізувалося питання про їх суб’єктність в етнополітичній сфері.
Україна потребувала розроблення й упровадження правових та інституційних регуляторів, спроможних забезпечити подолання негативних наслідків національної політики комуністичного режиму, усунення розбалансованості демографічного, соціального, культурного, релігійного розвитку етнічно різних сегментів суспільства з урахуванням змін у фактичному статусі етнічних спільнот, виявлення, узгодження й реалізації інтересів громадян різної етнічної ідентичності, які проживали на українських теренах, а також тих, котрі повернулися й повертаються в Україну з місць насильницької депортації.
Завдання державного будівництва вимагали створення законом усталених умов консолідації різноетнічного соціуму на ґрунті спільної мети, рівності прав, свобод і обов’язків громадян. Потребували оптимізації зв’язки з українською діаспорою, громадянами, організаціями та установами держав, населення яких етноспоріднене українському. Відповіддю на виклики часу стало розроблення адекватних суспільній ситуації правових засад реалізації етнонаціональних інтересів громадян України [10, 24, 27], а також формування системи державного етнополітичного менеджменту.
Вирішення цих питань диктувалось реаліями суспільно-політичного розвитку українського суспільства, в якому у період між останнім Всесоюзним переписом населення 1989 р. і першим Всеукраїнським переписом населення 2001 р. відбувалися суттєві зміни, у тому числі й в етнополітичній сфері. Перш за все, на карті світу з’явилася незалежна, суверенна, демократична країна – Україна. Демократизація суспільного життя сприяла відродженню самобутності всіх етносів України, їх мови, освіти, культури, звичаїв та традицій. Став можливим вільний вибір громадянства держави, розпочалися зміни в етнічній, мовній, релігійній самоідентифікації громадян України. За міжпереписні роки на 122,6 тис. осіб зросла кількість українців, а їх питома вага відносно всього населення країни зросла на 5,1%. Під час Всеукраїнського перепису населення було зафіксовано 32,4 тис. осіб окремих етнографічних груп українського народу, у тому числі 21,4 тис. гуцулів, 10,2 тис. русинів, 672 лемки, 131 бойка, 22 литвини, 9 поліщуків. Цей же перепис зафіксував зменшення на 3 млн. осіб (до 8 334,1 тис.) росіян в Україні, їх питома вага серед усього населення зменшилася з 22,1 до 17,3% [18, 7–8].
Понад 85 % жителів країни у ході перепису 2001 р. рідною мовою назвали мову своєї національності. Водночас уперше за останніх 40 років було зафіксовано тенденцію до збільшення (за винятком Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим) кількості осіб, які визнавали українську мову рідною, при одночасному зменшенні тих, хто називав рідною російську мову. Російську мову назвали рідною 14,3 млн. осіб (29,6% населення), що на 3,2% менше, ніж у 1989 р. Серед осіб, які вважали рідною російську мову, 95,9% росіян, 88,5% греків, 83% євреїв, 64,7% німців, 62,5% білорусів, 58,7% татар, 54,3% грузинів, 43,1% вірмен, 37,8% азербайджанців та ін. Разом з тим 42,4 млн. осіб, або 87,8% всього населення країни, вільно володіли українською мовою, що на 9,8% більше, ніж у 1989 р. [18, 10–12].
Перепис населення 2001 р. показав, що в Україні проживали представники більш ніж 130 етнічних громад. Поряд з українцями (37 541 693 особи) та росіянами (8 334 141) в Україні етнічні спільноти були представлені так: білоруси – 275 763 особи, молдавани – 258 619, кримські...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet