головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2012   Число: #2(43)
пошук по сайту
Літопис душі і часу
Автор: Губський Сергій
науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ
Літопис душі і часу

Ця книга викликає дивне відчуття. Невелика, не фоліант, але написана від душі, від щирого серця, з любов’ю і вдячністю до своєї землі, свого роду, країни, минувшини. Обкладинка – наочне тому підтвердження. Сивочолий кобзар зображений на тлі чудового краєвиду біля с. Бортники Фастівського району. Він дивиться на килим з візерунками і ніби читає там тисячолітню історію аріїв, слов’ян-антів, русичів, українців – усіх, хто був і є, творив і творить, працював і працює, любив і любить на своїй землі.
Андрій Омелянович Мороз – людина звичайної, але разом з тим особливої долі. Родом із села Королівка Фастівського району, більше 50-ти років працював на виробництві. Закінчив вечірню школу, технікум, займався винахідництвом. Але ніколи не забував свого коріння, свого роду, рідних звичаїв і традицій. З початком перебудови став активно займатися громадськими справами: був співголовою «Просвіти» на підприємстві, активно працював в українознавчому клубі «Спадщина» при Київському будинку вчених. Людина неспокійної вдачі, справжній патріот України, він завжди був серед тих, хто своїми справами, вчинками будував, відроджував нову державу не за власні вигоди, а за переконання, за вільне життя на своїй Богом даній землі. Значний вплив на його свідомість мало близьке знайомство з непересічною людиною – етнографом, скульптором, збирачем старожитностей і засновником справді народного українського музею Іваном Макаровичем Гончарем. «В той час, – пише про себе Андрій, – робота була простою – довести, що корінний народ має право і святий обов’язок жити і користуватися мовою і звичаями своїх предків» (с.3).   
Тому весь свій вільний час він присвячує збиранню унікальних матеріалів, які висвітлюють історію Фастівщини, і пов’язаних із цим краєм визначних подій нашої складної і героїчної минувшини. Цикл його розвідок – це вагомий внесок в історико-краєзнавчу роботу, а в підсумку – в розвиток експедиційної форми українознавчих досліджень, надзвичайно необхідної для ґрунтовних наукових праць про українські історичні регіони, міста, села, хутори, а також народні звичаї, ремесла, традиції тощо, що потроху зникають, як і йдуть із життя люди старшого покоління – їхні безпосередні носії. Книга об’єднує 35 історико-краєзнавчих статей, присвячених рідному краю, історичним подіям, видатним постатям, містить нотатки про цікаві мандрівки автора. Їх можна назвати своєрідною краєзнавчою енциклопедією, що висвітлює найдовшу та найважчу для людини дорогу – дорогу до себе. Навіть назви говорять самі за себе: «Фастів», «Про батька», «Про матір», «Минувшина», «Гаврило Голуб», «Легенда про Палія», «Конотоп», «Триліси», «Древня могила», «Мазепинці», «Роман Дашкевич», «Пам’яті січових стрільців», «Дідовщина», «Велич і трагедія Української Революції», «Списки героїв», «Оленівка», «З думкою про село Червоне» та ін.
У статті «Фастів» автор подає спогади з післявоєнного дитинства; розповідає про фастівський ярмарок, де торгували нехитрим крамом; невимовну радість німецьких військовополонених, які після закінчення терміну полону поверталися у свій «фатерланд». Не забув і про голодний повоєнний Фастів, «який не об’їдеш і не обійдеш у своїй пам’яті» (с.6). Згадує і про Семена Палія, фастівського козацького полковника, який створив у кінці XVII – на початку XVIIІ ст. Фастівську козацьку республіку і мужньо обороняв її від непроханих зайд. З великою гордістю пише автор про роль Фастова в українській історії: «… Я іду і шукаю ті віхи, які прославляють Фастів у віках. Десь тут стояла церква, в якій можливо слухали службу божу Тарас Шевченко, а потім Кирило Стеценко (відомий композитор жив і працював у селі Веприк, де він і помер від хвороби. У селі є його музей. – Г.С.). Там у будинку культури були В’ячеслав Чорновіл і Володимир Косовський. На вокзалі вітав фастівчан Володимир Винниченко і Симон Петлюра. Я пишаюсь тобою, Фастове, що ти раніше Софіївського майдану об’єднав в одну державу західну і східну Україну (йдеться про передвступний договір про об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу, підписаний їх уповноваженими представниками у Фастові 1 грудня 1918 р. –  Г.С.).
Живи і квітни, народжуй патріотів, синів і дочок, будь таким, як є, несхожим ні на які інші, українське місто Фастів» (с.8).
З ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet