головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Стан і перспективи сучасних індоєвропейських досліджень (за матеріалами наукових студій Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії)
Автор: Наливайко Сергій
наук, співроб. відділу порівняльних досліджень НДІУ
Стан і перспективи сучасних індоєвропейських досліджень (за матеріалами наукових студій Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії)

Серед розмаїття тематичних напрямів, що складають пошукову діяльність Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, є один, до якого хотілося б привернути додаткову увагу. Про нього, зокрема, йшлося на презентації доробку наукових підрозділів Інституту, що була проведена наприкінці травня цього року в рамках традиційних Днів науки. Йдеться у найширшому розумінні про індоєвропейську наукову проблематику, більш конкретно – про дослідження арійського чинника у вітчизняній етнічній історії. Прикметно, що тоді як проблеми давньоукраїнської історії та походження українського народу нині взагалі нечасто стають об’єктом дослідницького інтересу, а у вітчизняній історичній науці і досі панує вкрай упереджене ставлення до арійських студій [7, 132–133], в Інституті українознавства та всесвітньої історії цей науковий напрям успішно розвивається вже понад два десятиліття. Він представлений переважно працями вітчизняного індолога та мовознавця Степана Наливайка [1–6], а також значно меншою мірою – науковим набутком автора цієї статті [7–10]. Тривалий час осередком індоєвропейських студій був відділ порівняльних досліджень, у зв’язку з реорганізацією Інституту означена наукова тематика продовжує розвиватися у рамках двох суміжних відділів – української етнології та цивілізаційного генезису України.
Здійснюючи своєрідний проміжний підсумок нашої спільної наукової діяльності, відзначимо, що за цей час зроблено чимало: світ побачили сім монографій, а також кількасот публікацій, присвячених індоєвропейській темі у різних її аспектах, що здобули розголос серед науковців як в Україні, так і за її межами. Але слід визнати і те, що згаданий матеріал усе ще недостатньо представлений у науці й майже не впливає на загальне бачення історичного процесу. Певно, не в останню чергу тому, що його концепційного осмислення так і не відбулося, не було запропоновано того універсального історичного стрижня, на який можна було б переконливо «нанизати» усі численні віднайдені історичні факти й дослідницькі спостереження.
На це були свої причини. Це обмаль наукового матеріалу та розрізненість (принаймні на початковому етапі),  потреба у належній кваліфікації дослідника (яка, цілком очевидно, набувається лише в процесі постійної наукової роботи) і усвідомлення відповідальності за власний науковий результат, зрештою – виняткова складність самої проблеми і – як виразне свідчення цього – кількасотлітні дискусії в історичній науці з цього приводу. Тож, підсумовуючи розвиток індоєвропейських студій в Інституті українознавства та всесвітньої історії за останніх два десятиліття, можемо казати, швидше за все, про невпинне накопичення історичного фактажу, переважно в руслі порівняльних досліджень, його первісну систематизацію, а також очікування того вирішального моменту, коли поступальний рух на цьому шляху досягне певної критичної позначки і цілком конкретними історичними висновками сформує переконливе наукове бачення найдавнішого відтинку вітчизняної історії.
І такий момент, схоже, настав. Точніше, можна говорити про майже одночасне постання принаймні двох історичних реалій, які, зрештою, й уможливили концепційне осмислення «індоєвропейської проблеми» на сучасному етапі. По-перше, кількість віднайдених, науково описаних і переконливо витлумачених арійських ономастичних, етнографічних, історичних фактів з теренів України і загалом Східної Європи сягнула відмітки у кілька тисяч, що не лише цілковито відкинуло найменші сумніви у випадковості цієї обставини, а й цілком закономірно перевело «сумнівне» досі «арійське питання» у розряд принципової історичної проблеми східноєвропейської етнічної історії. З іншого боку, стрімкий розвиток природничих наук і – як наслідок – прихід їх досягнень на службу гуманітарному знанню привнесли в історичне дослідження ту математичну точність, якої завжди так не вистачало історичним реконструкціям, надали надійну точку опори, не лише зрушивши з місця ситуацію навколо «арійського питання», але й водночас підтвердивши і навіть розширивши тезу про міждисциплінарний характер «індоєвропейської проблеми».
Йдеться, зокрема, про новий і доволі незвичний як д...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet