Автор: Смольницька Ольга науковий співробітник відділу української філології ННДІУВІ

Сучасна література являє собою неод­но­з­на­чне яви­ще, яке мусить бути ос­мислене ук­р­а­їнознавств­о­м. Проте слід визначити за­га­ль­­ні тенденції розвит­ку новітнього мистецтва, з’я­­сувати, на які традиції во­но спирається, які пер­спективи має запозичення моделей з інших ку­льтур.

В умовах запізнього на­слідування українською літературою постмодер­ніз­му (давно не модного в зарубіжному мистецтві) втрачається національна специфіка. Проте є імена українських митців, які можуть бути прикладом живої класики. Зокрема, це Віра Вовк (Віра Лідія Катерина Селянська, португал. Wira Selanski), яка з 1949 р. мешкає в Ріо-де-Жанейро, але при цьому залишається свідомою українською письменницею.

Сама пані Віра не любить, щоб її та інших діаспорних діячів вважали чужими для України, і мотивує свою позицію тим, що всі українські митці повинні виступати єдиним фронтом. Себе Віра Вовк воліє називати не бразильською письменницею, а українською письменницею в Бразилії.

Вона є лауреатом літературних премій, зок­ре­ма премій ім. Івана Франка в Чикаго (1957, 1979, 1982) і в Києві (1990); премії «Благовіст» (2000), а також Національної премії України іме­ні Тараса Шевченка (2008), «Глодоський скарб» (2013). Письменниця нагороджена орде­ном кня­гині Ольги ІІІ ступеня (2003 р.).

Майбутня письменниця народилася 2 січня 1926 р. у м. Бориславі (тоді – на території Польщі, тепер – Львівська область) у гуцульсько-бойківській сім’ї. Віра Селянська була похресницею Андрея Шептицького, який листувався з її батьком, лікарем Остапом Селянським. І батько, і мати (учителька, історик, археолог Стефанія-­Марія Звонок) походили з давніх дворянських родів. Проте, як дотепно зауважує Віра Вовк: «мені, одначе, байдуже, чи по батькові я княжна, чи селянка, бо вірю тільки в шляхетність духу. А від селян у нашій нації – моральне здо­ро­в’я і містичне світосприймання з неоціненним розгалуззям мистецького перетворення» [1, 28]. Дитинство майбутня письменниця провела в Кутах. Деякі події, які відбулися там, описані в її творах й можуть здатися фантастичними, але насправді авторка нічого не додала, тож найкраща містика – це реальність. Псевдонім Вовк, за словами самої письменниці, – це справжнє прізвище її діда Григорія, греко-католицького священика, який свідомо назвався Селянським, щоб бути ближчим до народу [1, 27]. Тож пані Віра лише повернула історичну пам’ять про нього. Корінні прізвища на кшталт Вовк, Ведмідь (Медвідь), Звір тощо вважаються найдавнішими, язичницькими, тотемічними. Але забобонні гуцули – паства – вважали, що ім’я і прізвище – показник натури людини, а як вовк може бути пастирем отари? [1, 27].

У 1945 р. родині довелось емігрувати до Дре­з­дена, де Віра Селянська навчалася в сере­д­ній дівочій школі імені Клари Шуман. Остап Се­лянський загинув 13 лютого 1945 р. «як жерт­в­а літунського тотального нальоту на Дрезден» [1, 33]. Про це Віра Вовк писала у своїх «Спогадах», надавши цій трагічній події релігійно-пронизливого звучання. Далі було життя в Німеччині. У Тюбінгенському університеті вона студіювала германістику, музикологію, порівняльне літературознавство. Її дисертація присвячена маріології, а саме легендам про Діву Марію. Уже то­ді визначились інтереси українки: середньовіччя, лицарські романи (зокрема, творчість Во­льфрама фон Ешенбаха), Ґрааль. У 1949 р. Ві­ра Вовк і її мати зробили незвичний вибір – емі­грували до Бразилії. Адаптуватися до іншого життя жінці у Латинській Америці було важко, але наполеглива праця допомогла письменниці зайняти гідне місце. Вона стажувалася у Колумбійському (Нью-Йорк) і Мюнхенському уні­верситетах, стала доктором філософії, професором німецької літератури. З 1957 р. була завідувачем кафедри германістики в Державному Університеті Ріо-де-Жанейро. За словами Віри Вовк, її бразильські студенти спочатку не хотіли вивчати європейську культуру, вважаючи, що вона належить до застарілої (можливо, це вплив американського погляду на Старий Світ), але згодом зацікавилися нею і дехто навіть прославився як письменник: Клебіо Ґонсальвес Родріґс, Клявдіо Араґан, Сезар Авґусто Проенса, Лея Муніз Діз, Олімпія Лейте, Ізете Муссель Баррозо [1, 54].

Перша збірка поезій Віри Вовк «Юність» ви­й­шла у 1954 р. У цій книжці помітний індивідуальний голос і прагнення ...