Автор: Кононенко Петро доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

У приміщенні Національної спілки письменників України відбулося вручення літературної і Міжнародної премій ім. Олеся Гончара.

Справді всеукраїнське свято співпало із знаменною датою – 95-річчям від дня народження видатного письменника, громадського і культурного діяча Олеся Терентійовича Гончара.

Залу заповнили представники різних поколінь України і зарубіжжя. Знаменною була присутність дружини Олеся Гончара – Валентини Данилівни Гончар – дбайливого збирача й інтерпретатора творчої спадщини письменника, автора оригінальної, психолого-гуманістичної й талановитої аналітикою та естетичною напов­неністю й викінченістю книги-есе.

Перший заступник міністра культури України Т. Кохан оголошує про підсумки конкурсу на літературну премію і вручає переможцю Віталію Абліцову медаль лауреата.

А потім настає важливий момент – оголошення підсумків на здобуття Міжнародної премі­ї.

Голова журі української премії Гончара – письменник, професор Петро Кононенко – пре­д­ставляє лауреата Віталія Абліцова і його кни­гу «Діалог через океан». З душевним хвилюванням присутні вдумуються в зміст звершеного не тільки дослідником, а й, природно, тво­р­цем великої, мудро-героїчної життєвої До­роги – Олесем Гончарем. Постають мозаїчн­і кар­тини многотрудної, сповненої героїзму, му­ж­­ності, муд­рості, життєтворчості видатного сина України: його численні оповідання, новели, повісті, романи, кіносценарії, літературно-критичні статті, особливо – щоденники Олеся Гончара. Універсально широкий і високий світ його діянь: і як воїна-орденоносця, керівника Спілки письменників та Ради Миру (коли вона справді виявляла себе в найактивнішому процесі боротьби за мир і в українському державно-культурному со­ціумі, і в міжнародних проблемних подіях, на фо­румах, конференціях), державно-політичного діяча. Постає образ і співця гідності та краси лю­дини загалом, і українського патріота – воїна, хлібороба, вчителя, лікаря, вченого, дипломата.

Лейтмотивом постають тези: Олесь Гончар – продовжувач безсмертної традиції Тараса Шевченка (що ставив інтегральне питання: «Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем?..»), мислитель-борець, що устами свого героя також ставив питання: «Чи так я жив? Чи так я живу? Чи так всі ми, люди, живемо?». І головне, що відповідав на ці питання власною життєдіяльністю: і як письменник, борець за торжество законів і норм цивілізованого світу, за історичне право на розквіт української мови й культури, Національної ідеї, української суверенної, демократичної, соборної держави. Як істинний патріот, що записав як інтегральне кредо: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем…»

Ці доленосні ідеї підносилися і в контексті підсумкових промов співголів Міжнародного конкурсу Івана Драча та Петра Перебийноса, численних молодих поетів, прозаїків, дослідників, тепло зустрінутої всіма присутніми Валентини Гончар....