Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: ННДІУВІ Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії

Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в мальовничому селі Слобода Шаргородська, що на Вінниччині. У 1956-му році закінчив Шаргородський сільськогосподарський технікум. А після військової служби у 1959-му вступає до Львівського державного університету імені Івана Франка на факультет журналістики. Далі – праця в районних, обласних та республіканських виданнях. Очолював видавництво «Дніпро», редагував «Літературну Україну», журнал «Київ». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України. Зараз на творчій роботі. У доробку поета чимало книг, найголовнішими з яких є: «Червонний акорд» (1971), «Високі райдуги» (1973), «Передчуття дороги» (1975), «Гроно вогню» (1977), «Світловий рік» (1982), «Третя спроба» (1983), «Присягаю Дніп­ром!» (1985), «Срібне весілля» (1986), «Точний час» (1990), «На світанку роси» (1996), «Княжа Лука» (1999), «Пшеничний годинник» (2005). Окремою книжкою вийшла також лірична трагедія «Коридор» (2009).

Своїм високим поетичним словом Петро Пе­ребийніс намагається очистити людей від скверни буденщини, вселити віру у торжество правди і справедливості. Поет закликає народ «не захлинутися намулом», що виповзає з усіх щілин сьогоднішнього нашого життя. Суворий і мовчазний у житті, Петро Перебийніс ніжний і тривожний у творчості. Найкраще сказав про П.Перебийноса побратим по перу Іван Драч: «Перебийноса знаю ціле життя. Вражає і вражає своєю цільністю, цілеспрямованістю, організованістю. Спершу думав написати і вже був написав: Петро схожий на підбитого птаха. А згодом роздумав. І написав би так: «Петро схожий на птаха, якого намагалися підбити, але він вижив і не здався, і живе». Істинно так! Образно і душевно.

Євген ПШЕНИЧНИЙ
кандидат філологічних наук,
критик, літературознавець

Поет Петро ПЕРЕБИЙНІС завітав до редакції журналу.

До вашої уваги пропонуємо розмову з ним Петра КОНОНЕНКА та Тетяни РЕНКЕ

П.К.: – Як поет та співголова Міжнародного конкурсу Ви були і учасником урочистостей з нагоди 95-річчя Олеся Терентійовича Гончара. Це вже не перший конкурс і чим він унікальний?

П.П.: – Це вже шістнадцятий конкурс: шістнадцять років існує, живе і діє ця премія. Вона унікальна, не схожа ні на які інші, це премія, по-перше, міжнародна. Заснували її німецькі меценати: письменниця Тетяна Куштевська і підприємець Дітер Кареннберг. Цікава перед­історія: почалося все навіть не з Тетяни Куш­тевської, нашої землячки, а з самого Дітера Ка­реннберга. Він, виявляється, дуже любить «Прапороносці». Німець любить «Прапороносці»… Він полюбив їх, виявляється, за гуманістичні мотиви.

П.К.: – Так, це твір справді гуманіста-репрезентанта європейської культури на ґрунті національному, українському.

П.П.: – І ще Д. Кареннберг зазначає, що полюбив його за українськість. Йому сподобалися образи людей. Там були не тільки українці, – але він вважає, що цей твір перейнятий гордістю за свій народ. З Тетяною Куштевською у них з’явилася ідея. Це було невдовзі, як відійшов Олесь Терентійович. Я просто пишаюсь, що був на її першопочатках разом з Віталієм Абліцовим, Валентиною Данилівною Гончар. Ми це починали. Треба було, по-перше, статут прий­няти, треба було цю премію показати людям. І це робилося. Ми залучили народного художника, академіка Василя Пирогвайського, який створив такі гарні дипломи з портретом Олеся Терентійовича. Це має молодіжний підтекст, бо цю премію присуджують молодим учасникам до 30 років.

І ми поринули у цю добру творчу стихію. Проводили певну організаторську роботу – давали оголошення в засоби масової інформації, звернулися до обласних письменницьких організацій, – і до нас почали надходити твори з міст і сіл, районних містечок, з Києва, звичайно, з Київщини. Було взято курс, що ця премія має бути максимум об’єктивною. Ми працюємо тільки з творами, і коли вже творам присуджують відзнаки, зв’язуємося з авторами. Вони приїжджають, – ми їх вперше бачимо. Ви прекрасно це знаєте, Петре Петровичу, бо за шістнадцять років цю премію не раз тримали в руках. Які прекрасні були і цього року твори. Виявляється, що і в селах є хороша література: вона там нуртується, там її джерела – і це правда. І кожного «раунду», кожного року у нас були твор­и з міст, були лауреати з міст; ми видали дві книжки творів про самих лауреатів і взагалі про премію, де надали слово нашим меценатам. Ці книжки ми в...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку