Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Лазарєва Валентина молодший науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ

Вибір теми дослідження обумовлюється кількома аспектами: важливістю внеску П.Ку­лі­ша в державотворчий процес України, сутнісною значимістю державотворчих поглядів для реформування сучасного українського суспільства та потребою наукового осмислення в нових реаліях.
Це особливо важливо, тому що на різних ета­пах формування бази дослідження перева­жали тенденційні підходи і, як наслідок, його до­робок з ряду причин був недостатньо до­с­лідже­ний і вивчений. Осмислення творчого д­о­ро­бку П.Куліша (1819–1897), митця і науковця ен­циклопедичного складу мислення, який у своїй творчості серед іншого висвітлював і проб­лему українського державотворення, набуває важливого значення. Існує невелика кількість праць, в яких розглядалися окремі аспекти цієї проблеми.
Творчість П.Куліша, по-перше, аналізували як його сучасники, так і вчені наступних поколінь, зокрема науковці в незалежній Україні, де державотворча проблема почала досліджуватись більш предметно й цілісно. Дослідження творчого спадку українського діяча важливе не тільки в пізнавальному плані, його державо­творчі погляди постають актуальними своєю значимістю для процесів реформування суча­с­ного українського суспільства і, зокрема, для роз­витку науки самопізнання, формування йо­го теоретико-методологічної бази. Дослідження дає підставу побачити філософський та українознавчий виміри творчості вченого. Та­кий погляд на спадщину П. Куліша став домінантним у ННДІУВІ під час проведення ювілейних читань, присвячених подвижнику [1, 224]. Було зазначено, що «життя і творчість Пантелеймона Олександровича – це шлях великих здобутків, а то й подвижницьких звершень» [2, 13]. Вчені відводять П.Кулішу важливе місце у висвітленні проблеми формування української національної самосвідомості як чинника цілісного пізнання України й українського народу на шляху державотворення. Спадок П.Куліша став об’єктом обговорення на численних конгресах, конференціях, наукових читаннях. Видаються монографії, присвячені життю і творчості українського діяча. Особливо повно його набуток до­сліджено Є.Нахліком у двотомній монографії [3, 463, 462].
На тлі посилення уваги до національного від­родження України П. Кулішем було оприлюдне­но низку статей державотворчого характе­р­у. Серед перших, хто усвідомив погляди П. Ку­ліша, були його сучасники М.Максимович, М. Ко­с­то­ма­­ров, Т. Шевченко, І. Пулюй, М. Драгома­нов та ін.
Знавці української історії та письменства М. Мак­симович і М. Костомаров надали об’єктивну оці­нку його творчості, зокрема роману «Чорна ра­да. Хроніка 1663 року» (1857). М. Максимович звернув увагу на те, що це перший історичний твір рідною мовою, який є «цінним дарунком» [4, 215] українському народу в поширенні знань про Україну, хоча вказав і на деякі відхилення дослідника від історичної правди.
Головну увагу М.Костомаров звернув на висвітлення українським діячем доби козаччини [5, 28]. Перші дослідники творчості П. Куліша дещо скептично сприймали бачення автором ролі козацтва в українській історії та Національно-визвольній війні під проводом Б. Хмельницького (1648–1657), вважали, що автор переоцінював впливи російських та польських керманичів у минулому.
На противагу до такої думки виступав відомий історик М.Драгоманов, який у статті «Чудацькі думки про українську національну справу» (1892) схвально поставився до авторських суджень П.Куліша щодо внеску козацтва в українську історію, поділяв його критичні погляди щодо місії міщанства у підтримці національних інтересів України. У ґрунтовних критичних Кулішевих оцінках історик побачив нестандартний науковий «в європейському контексті» [6, 348] підхід.
На думку Т. Шевченка, П. Куліш першим глибоко висвітлив цілісний образ України [7, 18]. І, як зазначав І.Пулюй, зробив переклад українською Святого Письма, головної книги для народу, з думкою про те, як здобути для приниженої хлопської мови належне їй місце не лише «в церкві і на амвоні» [9, 59] а й у науці. Поява першого та другого томів «Истории воссоединения Руси» викликала загострену полеміку в київській періодиці, зокрема М.Максимовича, М.Костомарова, Т.Шевченка та інших [8, 1–3].
З відродженням національного руху в Україні, який супроводжувався становленням наукової системи знань про Україну та відзначенням 100-ї річниці від дня народження П.Куліша, дослідження творчості українського діяча знач­но активізувалося. Упродовж 1899–1902 років І....

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку