головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2013   Число: #2(47)
пошук по сайту
Філософія родинності в українських колискових піснях. Українознавчий погляд
Автор: Коротя-Ковальська Валентина
народна артистка України, старший науковий співробітник відділу культурологічних досліджень ННДІУВІ
Ой роде ж мій, роде,
Ой роде мій милий,
Розійшовся по Вкраїні,
Як туманець сивий.
З народної пісні

Щоб світ був упорядкований, ладований, цілісний, необхідно мати здорову та щасливу родину. Як соціокультурний інститут, виплеканий народним генієм, родина – це «переконливий доказ універсальності принципу кола, концентрами якого постають дитина – родина – нація – вселюдство…» [1]. Кожна народжена на світ людина має не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а й самостійно засвоїти все багатство культурних надбань. Родина є першою школою цінностей з орієнтацією на упорядкування життєдіяльності людини в суспільній громаді. Без неї не можуть існувати народи та держави. Такий непорушний і вічний закон Всесвіту.
Погляди на сім’ю, родину, родинне виховання почали формуватися у давні часи і дійшли до нас через народний епос, традиції, обряд­и, мо­ральні чесноти, християнські вірування, через інтерпретацію в працях часів Київської Русі, як-от філософсько-педагогічний трактат «Слово про закон і благодать» (між 1037–1050 рр.) Київ­ського митрополита Іларіона – найдавніша вітчизняна літературна пам’ятка, у якій порушено питання педагогічного змісту. Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 р. або 1117 р.), наукова та педагогічна діяльність Києво-Могилянської та Острозької академій, прогресивні педагогічні ідеї у твора­х видатних діячів українського відродження Ла­в­рентія і Стефана Зизаніїв, І.Вишенського, К.Ставровецького, І.Борецького, Памви Беринди, Г.Смотрицького, М.Смотрицького, Є.Славинецького, освітня діяльність С.Яворського, Ф. Прокоповича, Глухівської музично-співацької школи, педагогічні погляди Г.Сковороди та проблема сімейного виховання у його творах.
Педагогічна думка в Україні першої полови­ни ХІХ ст. щодо проблем сімейного виховання, ви­ховний ідеал освітлені у педагогічній спадщин­і Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Дра­гома­нова, О. Духновича, педагогічній системі К. Ушин­сь­­ко­го, який розробив наукові засади національно­г­о виховання, у педагогічних поглядах Б. Грінченка, І. Франка, Лесі Українки, концепції національного виховання дітей в сім’ї Софії Русової, педагогічній спадщині Г.Ващенка, В. Сухомлинського та ін. Розвиток педагогічної науки в Україні у ХХІ ст. передбачає посилення інтересу науковців і практиків до родинного виховання як невід’ємної складової неперервного процесу освіти.
Рід – нерозривна єдність поколінь. Універса­лії-­концепти родина, сім’я, дім були розроб­лені та покладені в основу концепції експерименту «Школа-родина», проведеного в Науково-дос­лідному інституті українознавства МОН України під керівництвом проф. П.Кононенка у 90-х роках ХХ ст. Ідеї розвитку української національної школи обговорювалися під час розробки Державної національної програми «Освіта» (Украї­на ХХІ століття), на засіданнях секції освіти всесвітніх форумів українців у 2001 р., 2006 р. у м. Києві. Мова велася про те, що українці, культура та мистецтво яких справедливо вважаються одними з найбагатших надбань культурної спадщини європейських народів, – родинно-орієнтована нація. В родинному вихованні закладаються основи духовності, формується особистість («Від чужої любові свої діти не народжуються» (П.Кононенко)). У родинних святах, обрядах і традиціях (родини, хрестини, пострижини, весілля, похорон), піснях, переказах, легендах, обрядовій поезії, прислів’ях віддзеркалюється все життя людини у колі ро­дини. Наші предки повинні були пам’ятати свою родину до сьомого коліна. Це забезпечувало більшу можливість для відбору кращих рис власного генофонду. Виховання у сім’ї починалося з поваги до батьків, старших людей і на міцному національному підґрунті. І, безперечно, це є справжня педагогіка, «це принципи виховання, зумовлені реальним історичним буттям; виховання – поняття (чинник) родове, все інше є системи навчання – види і різновиди, форми» [2].
Перебуваючи з дитячих років у рідному мовному середовищі, дитина успадковувала знан­ня про народні традиції, опановувала пісенні скарби народу, вірування, обряди та звичаї. Естетичні смаки дітей та молоді формувалися через численні календарні та обрядові свята (Коляда, Щедрий вечір, весняні дійства, Зелені свята, Купало, обжинкові, осіння Калита тощо) із спеціальними піснями та побажаннями з вірою у їхнє здійснення, витворюючи своє особливе духовне середовище....


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet