головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2013   Число: #2(47)
пошук по сайту
Проблеми української ідентичності у творчості Наталки Гусар
Автор: Осипчук Олена
кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу культурологічних досліджень ННДІУВІ
У ХХ ст. поза межами України з різних при­чи­н опинилося багато представників творчої ін­те­лі­генції. Емігрувавши до інших країн, вони про­до­­­в­жували свою роботу, залишаючись ша­ну­вальниками та творцями українського ми­с­­тец­тва. Серед них Олександр Архипенко, Микола Бутович, Яків Гніздовський, Олекса Грищенко, Софія Левицька, Василь Хмелюк та ін. [2, 85]. З відомих причин у радянській історіографії на дослідження творчості українців-емігрантів було накладено табу. Певні відомості про ху­дожників зарубіжжя містяться у «Словнику ху­дожників України» [10]. Цю працю суттєво мо­же доповнити видана у Філадельфії книга, присвячена 119 художникам із України, з замітками про їхні біографії та репродукціями кількох робіт [5]. Однією з іноземних ґрунтовних праць про українських мистців є монографія Валентини Маркаде «Мистецтво України», видана в Лозанні 1990 р. [3, 19].
Питань творчості і життєвого шляху мистців зарубіжжя, майстерність яких визнана в усьому світі, а їхні імена тісно переплетені з Україною, торкаються такі дослідники, як Олександр Федорук, Віта Сусак, Богдан Певний, Сергій Білокінь, Дмитро Степовик та ін.
У даній статті автор робить спробу висвітлити проблеми української ідентичності у творчості української художниці Канади Наталки Гусар, роботи якої привертають увагу не лише з огляду на їхню високу мистецьку цінність, але й як об’єкт історичного дослідження.
Наталка Гусар народилася у 1954 р. у Нью-Джерсі (США). До 1949 р. родина художниці проживала в Україні, після завершення Другої світової війни переїхала з України до Сполучених Штатів Америки. У 1973 р. Наталка Гусар закінчила Rutgers University зі ступенем у галузі образотворчого мистецтва і з родиною переїхала до Канади у місто Онтаріо.
Нині картини художниці зберігаються у державних галереях і музеях Канади включно з Національною Галереєю і Музеєм Цивілізації в Оттаві. Багато робіт знаходиться у приватних колекціонерів.
В Україні художниця побувала у 1969 р. Ця подорож збудила інтерес мисткині до проблеми етнічної належності українців у державі та поза її межами. Художниця побачила зовсім інший образ української жінки, відмінний від того, про який розповідали їй батьки. Жінки, яких художниця зустрічала на вулицях, у магазинах, транспорті, були далекими від зображуваних на полотнах народних майстрів. Різниця між уявним і побаченим була настільки очевидною, а заразом і болісною, що спонукала художницю шукати вихід із цієї ситуації шляхом мистецького переосмислення дійсності. У своїх роботах Наталка бореться з міфами про Україну [11]. 
Відвідавши Україну в 90-х роках, художниця помітила разючі зміни в образі жінки, її манері одягатися, поводити себе в соціумі, у її мора­ль­них принципах та пріоритетах. Очевидними стали питання самоідентифікації української жінки в складних суспільно-економічних умовах. З одного боку, це були зміни в самому суспільстві, спричинені економічними, політичними факторами, та внутрішні трансформації особистостей у нових умовах. Наталка Гусар, ввібравши ці очевидні перетворення, зображує на полотнах розпач, роздвоєння, безлад, пошук і бачення себе в нових складних умовах для виживання, збереження родини, побудови нових стосунків. Промовистою є її робота «Read between the lines» (Читати між рядків, 1987 р. – Тут і далі переклад автора. – О.О.), на іншому полотні, що має назву «500 People You Don’t Know» (500 людей, що ти не знаєш, 1990 р.), художниця зображує людей, котрі ніби шукають власне «Я», і, схоже, вони самі себе не впізнали б, якби могли подивитись на себе іншими очима, оскільки їхні вираз обличчя, загальний вигляд є досить спотвореними. Однією з найпопулярніших, найвідвертіших стала робота «Pandora’s Parcel to Ukraine» (Скринька Пандори в Україну, 1993 р.). Ці роботи викликали шквал емоцій серед діас­пори.
У своїх пізніших полотнах Наталка Гусар заглиблюється у філософські роздуми щодо питань ідентичності, культурних трансформацій. Художниця наголошує, що «мистець, як пастух культури, поводир, який веде глядача до альтернативної дійсності і лишає його там загуб­леним у часі» [6, 17].
Варто зазначити, що питання ідентичності актуальні нині на рівні світовідчуття художників, їхньої генетичної пам’яті, про що, зокрема, неодноразово наголошував мистецтво­знавець О. Соловйов [7, 4–7]. Приміром, для українського художника М. Маценка, родом з Івано-­Франківщини, характерними темами...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet