Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Якубовський Ігор аспірант кафедри політичних наук Київського національного університету архітектури та будівництва

У кінці XVIII ст. територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. Кожна імперія проводила досить ретельний контроль за всім, що відбувалося в житті суспільства. Вживання української мови зберігалося виключно в народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII–XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова ситуація. Постало питання про її подальше існування. Стан перебування культури кінця XIX ст. можна порівняти з історичним станом української культури XVI ст., коли значна частина найбільш освічених феодальних прошарків українського суспільства відмовилася від національної культури, православ’я, тобто ополячилася. Також після того, як Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ (1775 р.), козацька старшина, що була основ­ним носієм української культури, до кінця XVIII ст. стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. Це були так звані «перевертні», які дуже точно змальовані в творах Т.Шевченка, а саме: «Розрита моги­ла» [15, 193], «В селі Суботові» [14, 271].
У XIX ст. в Україні поступово складається но­вий соціальний прошарок суспільства – національна інтелігенція. Поява культурної еліти і збереження національних культурних традицій у народному середовищі зробили реальним українське культурно-національне відродження. Небагато світових етнонаціональних культур мали на той час таку велику фольклорно-пісенну спадщину. Отже, музичні діячі кінця XIX – початку XX ст. ставили перед собою мету відродити величезну народнопісенну спадщину і на її основі створити національне музичне мистецтво. До них належать М. Лисенко, О. Ко­шиць, К. Стеценко, Ф. Колесса, С. Людкевич, С. Гу­лак-Артемовський та ін., які впродовж сво­го творчого життя збирали та досліджували українські народні пісні, використовуючи їх у творчій практиці. Але саме М. Лисенка вважають основоположником українського націо­нального музично-професійного мистецтва. «Лисенко, що звик до російської чи французької мови, був особливо зачарований музичною звучністю і силою народного слова», – згадував М. Старицький [12, 21].
Музично-пісенний фольклор, створений ук­раїнським народом упродовж багатьох віків, був надзвичайно потужним чинником націо­на­льного відродження кінця XIX – початку XX ст. Протягом століть музично-пісенні традиції су­про­воджували український народ через усі фа­зи його історичного буття. «В піснях, наче в дзеркалі, від­бивалися всі історичні, політичні, соціальні, релігійні та родинні події народного життя. Во­ни лунали по всій Україні й допомагали втримувати бадьорість духу та національну свідомість десяткам мільйонів людей, які сторіччями були примушені жити під чужим ярмом, розділені політичними кордонами» [1, 17].
Про значення та роль народної пісні в житті українського народу О. Кошиць зазначав: «При огляді української музики доводиться говорити перше про народну пісню, яка має в собі всі національні ознаки й стала ґрунтом для організованого музичного українського мистецтва, як світського, так і церковного. Музична творчість нашого народу огорнула піснею життя всієї нації у всіх проявах і змінах, від передісторичних часів і аж до наших днів» [7, 7].
Якщо проаналізувати зміст народних пісень, то в них прочитується наша історія ще з давніх часів. Обрядові пісні повертають нас до праісторичного світогляду українського народу. Це той період, коли праукраїнці були тісно пов’язані з природою, жили в гармонії з її законами і поклонялись їм. Особливо шанувався культ поклоніння сонцю і тим силам природи, що діяли під його впливом. Бажання тодішнього хлібороба ввійти в контакт із тими силами породило певні акти, з яких складався культ, і в цих актах одним із головних чинників був спів. Саме він надавав усьому характер і тон. Стабільність сонячних фаз у році – зима, весна, літо й осінь – утворила в цьому хліборобському культі цикл річних свят на честь сонця і сил природи. Ці свята мали різний характер, відповідно до збільшення чи зменшення творчої сили природи під впливом сонця, від чого мінявся і зміст святкових пісень. Пісні охоплювали чотири пори року: зима супроводжувалась колядками, щедрівками, весна – веснянками або веснівками, гагілками, ягілками, галями та троїцькими, літо – обжинковими й весільними, хоча весільні пісні виконувались протягом року під час шлюбних обрядів.
У піснях відбиваються...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку