Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Ластовецька Анастасія студентка історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У даній статті спробуємо розглянути питання, пов’язані з розумінням Страшного суду давньо­руською людиною, а також рівень популярності есхатологічних ідей у соціумі. Дослідження будується на комплексі джерел, як писемних (про­повіді, літописи та найпопулярніша перекладна література есхатологічного характеру на Русі), так і зображальних (графіті Софії Київ­ської, давньоруські фрески Страшного суду з Ми­хайлівського Чуда архангела Михаїла монастиря (XI ст.) та Кирилівської церкви (XIІ ст.)).
У питаннях про есхатологічні вірування давньоруської людини думки дослідників дещо розходяться. Так, В. Мільков та В. Сахаров вва­жа­ють, що ідеї Страшного суду почали непокоїти і цікавити давньоруську людину лише із закінченням сьомої тисячі років від створення світу (тобто 1492 р.) [9, 59]. Окрім календарних причин відсутності на Русі інтересу до Великої есхатології до 1492 р., на думку В. Істріна, можна вказувати також на об’єктивно-історичні обставини: у держави, яка недавно вступила на шлях християнізації, попереду має бути світле майбутнє, про що свідчить «Слово про закон і благодать» Іларіона [6, 321]. Показовим є й те, що у фольклорі духовні вірші про кінець світу та Антихриста також не отримали значного поширення. Це означає, що серед більшості соціуму Русі страшносудна тематика, яка обговорювалася інтелектуалами, довго знаходилася поза сферою релігійного зацікавлення [9, 247].
Ідеї Малої есхатології відповідно до сучасних поглядів учених теж набули популярності лише з часу пізнього середньовіччя. Згідно з позицією О. Карпова, «... ідея про приватний суд над померлим, яка визначала тимчасове місцеперебування душі до Страшного суду не була «популярна» в домонгольській Русі... «Мала есхатологія» була цікавою лише в період пізнього середньовіччя з посиленням індивідуалізації особистості». О. Алексєєв теж вважає, що в XI–XIV ст. у духовному світогляді населення Київської Русі панував релігійний оптимізм, зумовлений незавершеністю процесів християнізації. І цей світогляд не міг сприяти розробленню системи заупокійно-поминального культу до XIV ст. [4, 383].
Проте існує принципово інша позиція щодо есхатологічних поглядів давньоруської людини, яка базується на нових дослідженнях і відкриттях. Новітні дослідження Софії Київської дали можливість виявити цикл взаємопов’язаних у смисловому відношенні датованих написів – графіті, що складають своєрідний епіграфічний календар есхатологічного змісту. Йдеться про п’ять датованих написів, чотири з яких видряпані у вівтарі Георгіївського приділа на фресці з образом св. Василія Великого, п’ятий – у верхній арці віми у проході з головного вівтаря. Це найдавніші датовані записи, у яких зазначено роки 6530 (1022), двічі 6541 (1033), 6544 (1036), а також більш пізній 7000 (1492) р. Взагалі написи графіті числового змісту зустрічаються рідко, а відразу чотири і на одній фресці – явище унікальне [4, 400].
У контексті графіті слід згадати і про ідеї Малої есхатології. Написи пам’ятні та поминальні відносно до інших категорій написів-графіті (молитовних записів, написів-проклять, цитат творів книжної писемності, записів лічби) займають у відсотковому відношенні третє місце (9,96%) [4, 356]. Як слушно зауважив С. Висоцький, формула «Господи, поможи рабу своєму» набула широкого розповсюдження слідом за Візантійською імперією на Русі. Загалом у зверненнях до Господа або святих молитовних записах, крім дієслова «поможи», найчастіше вживаються слова-прохання «помилуй» та «пом’яни», однак у кількісному аспекті вони значно поступаються місцем традиційному «по­можи».
Серед графіті приділа зустрічається значна кількість записів імен у родовому відмінку: Іоан­на, Філіпа, Прокопія, Уляни, Христини, Марії. С. Висоцький у коментарі до напису № 155 зазначив, що в цьому графіті йдеться про поминання давно померлих осіб, дата смерті яких була забута. Родовий відмінок імен вказує на його найвірогідніше співвідношення з дієсловами «помилуй», «спаси» або «пом’яни». Формула «Пом’яни Господи», яка застосовувалася при укладанні поменників приблизно з XVI ст., витісняє традиційне «Господи помози». Отже, автори молитов, виявлених у приділі св. Георгія Великомученика, найчастіше застосовують формулу «Господи помози рабу своєму...» [4, 358–359]. Доволі численною є група записів, що мають вигляд рядка або рядків вертикальних засічок. На думку Т. Рождественської, подіб­ні записи могли мати зв’язок ...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку