Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Трумко Оксана аспірантка кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

Об’єктом аналізу в працях дослідників стали особливості спілкування членів сім’ї у різних комунікативних ситуаціях [3, 17], роль віку та статі у виборі мовцями засобів реалізації комунікативної мети [14], невербальна комунікація у сім’ї [15]. Проте поза увагою залишилися особ­ливості мовлення дітей до батьків з урахуванням соціального статусу сім’ї.
Завдання статті – з’ясувати набір комунікативних тактик та засоби їх реалізації в мовленні сина до батька у сім’ях представників польської шляхти*. Для цього проаналізуємо 87 мовленнєвих ходів, отриманих методом суцільної вибірки із тексту роману «Не спитавши броду», оповідань «Геній» і «Гриць та панич», та з’ясуємо склад комунікативних тактик, засоби їх вираження – комунікативні смисли, одиниці різних мовних рівнів.
Комунікативна тактика – це організація вербальних і невербальних засобів досягнення комунікантом мети на локальному рівні комунікації [5]. Як конкретні способи втілення стратегії, спрямовані на певні зміни фрагментів свідомості адресата в потрібному для адресанта напрямку [13, 240], тактики постають крізь набір певних комунікативних смислів.
Комунікативний смисл – це мікросхема тактик мовця, розчленування її на окремі елементарні ілокутивні компоненти: «конститутивні мотиви, емоції, позиції» [7, 109], а також значення (зміст) мовних одиниць, категорій та складових невербальних засобів спілкування в дискурсі, яке виформовується в комунікативному акті як результат взаємодії інтенцій мовців у конкретній конситуації спілкування [1, 230].
Тактика надання нової інформації по­в’я­за­на із бажанням адресанта надати нову інформацію або повідомити про свої погляди на певні питання [15, 220].
СИН: – Таточку, повстання буде! – скрикнув Никодим не дуже-то голосно і не дуже-то радісно, входячи до батькового покою.
БАТЬКО: –… А коли?
СИН: – Вісімнадцятого лютого [20, 234].
Комунікативна мета сина – розповісти батькові про те, коли саме та яким чином відбудеться повстання. Комунікативні смисли тактики: спонукання батька до розмови (звертання «таточку») та інформування його про майбутні події (передають окличне «Таточку, повстання буде!» і розповідне речення «Вісімнадцятого лютого»).
Тактика докору полягає в непрямому вираженні мовцем негативного ставлення до певних дій адресата і в намаганні вплинути на його емоційну сферу [10, 333].
БАТЬКО: – Іди до дідька з своїми історичними моментами! – гнівно скрикнув батько. – Коли всі вони такі бездонно дурні, то я волю жити без ніякої історії.
СИН: – Таточку! Боже мій, що ви говорите? [20, 226].
Комунікативні смисли: враження від нерозуміння батьком важливості повстання (окличне речення «Таточку!» та вигук «Боже мій») і непрямо виражений докір батькові (питально-риторичне речення «…що ви говорите?»).
Тактика критичної оцінки батьків реалізується у висловленнях, що містять лексичні одиниці із негативною семантикою з метою характеристики дій, поглядів чи переконань батьків [15, 235].
БАТЬКО: – Ну, хоча б увільнення селян. Адже се в великій мірі наше діло!
СИН: – О, славне та величне се діло, нічого сказати, – з іронією сказав Август. – …Роз­в’я­за­ли руки темним рабам, зреклись самі усякої опіки над ними; а віддали їх з руками й ногами на волю і ласку уряду, чиновників, посіпак!... Так, скажу одверто, – увільнення хлопів за причиною шляхти я вважаю не жертвою, не патріотизмом, а трусливою абдикацією шляхти! [21, 372–373].
Мету сина – розкритикувати погляди батька – відображають такі комунікативні смисли: 1) негативне ставлення сина до події, яку батько позитивно оцінює («Адже се в великій мірі наше діло!» ↔ «… увільнення хлопів за при­чиною шляхти я вважаю не жертвою, не пат­ріоти­з­мом, а трусливою абдикацією шляхти!»); 2) підкреслення незгоди з оцінкою батька шляхом характеристики учасників подій (лексичні одиниці із негативно забарвленою семантикою: «не жертва», «не патріотизм», «труслива абдикація шляхти»); 3) перелік негативних нас­лідків дій батька для селян (розповідне речення «Розв’язали руки темним рабам, зреклись самі усякої опіки над ними; віддали їх з руками й ногами на волю і ласку уряду, чиновників, посіпак»); 4) чітке формулювання власної позиції (виражає семантика дієслова 1-ї особи однини вважаю).
Мовлення сина є емоційним: прихований смисл розповідного речення «О, славне та величне се діло, нічого сказати» передає негативну оцінк...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку