Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Чучвара Адріана аспірантка кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

Співвідношення офіційних та неофіційних ант­ропонімоформул номінації, етимологію, по­хо­дження, словотвірну структуру, семантику тві­рних основ прізвиськ, мотиваційні, функціо­нальні, граматичні особливості неофіційного антропонімікону вже розглянуто у працях дос­лі­дників. Однак когнітивні чинники формування антропонімікону все ще мало досліджені. Завдання статті – розкрити мовну компетенцію та знання школяра, які стали підґрунтям для творення імен. Теоретичною базою для аналізу проблеми послужила теорія мовної особистості.
Під мовною особистістю дослідники розуміють мовні здібності індивіда, зумовлені історичними, національно-культурними, соціальни­ми, психологічними чинниками, які виявлені у здатності сприймати та творити тексти, що слугують засобом досягнення певних цілей [4, 30]. Мовну особистість школяра найчастіше розглядають у зв’язку з розвитком концепції когнітивної методики навчання української мови [12, 5–9], впровадженням пізнавально-стильових підходів до вибору методів навчання мови [10, 64–69], застосуванням інтерактивних методів на уроках української мови [18, 50–57].Саме методика навчання рідної мови потребує переосмислення змісту, форм, методів і засобів навчання, визначення суб’єктів навчального процесу та їх взаємодії з метою вдосконалення технології навчання рідної мови [13, 58]. Лінгводидактичною проблемою залишається й аксіологічний аспект формування мовної особистості, що розкриває її ціннісно-оцінні орієнтації у виборі мови спілкування [11, 3]. У структурі мовної особистості виділяють вербально-семантичний, лінгво-когнітивний та мотиваційний рівні [7, 36–56], у статті розглянемо лише перші два.
Матеріалом для аналізу стали прізвиська, зі­брані у 227 загальноосвітніх школах Львівської області, зокрема у Бродівському, Буському, Городоцькому, Жовтанському, Золочівському, Ка­м’янсько-Бузькому, Пустомитівському, Ра­де­­хівському, Сокальському та Яворівському районах (за 2007–2012 рр.). Квотну репрезентативну вибірку створено з урахуванням такої соціально-демографічної характеристики респондентів, як тип населеного пункту за постійним місцем проживання. Дані про генеральну сукупність (а це кількість загальноосвітніх шкіл у десяти районах Львівської області) взято зі «Статистичного щорічника» [19, 223]. З усієї кількості загальноосвітніх шкіл (227, або 100%) сільські, міські та містечкові школи в десяти районах Львівської області становлять 70,48%, 21,15% та 8,37%. Ці ж пропорції витримуємо й у вибірковій сукупності. Відповідно до прийнятого об’єму вибірки – 2400 респондентів – опитано 70,48% респондентів сільських (а це 1692 учні), 21,15% (508 учнів) міських та 8,37% (200 учнів) містечкових шкіл. У питальниках учнів із сільських шкіл регіону засвідчено 1528 найменувань, із них 687 одиниць – це відонімні, 841 – відапелятивні прізвиська.
Мовна компетенція школяра і творення прізвиськ
Мовну компетенцію (знання мови) дослідники розглядають як власне лінгвістичний рівень володіння граматичною і словниковою сторонами мови [6, 262]. Лінгвістичний аспект мовної компетенції передбачає вивчення відповідності створюваних мовцем текстів нормам сучасного розмовно-літературного мовлення (діалектним нормам, просторіччю тощо), багатству мовних ресурсів та ін.[23, 12].
Мовну компетенцію школяра розкриває відповідність вписаних у анкети неофіційних імен літературній мові та нелітературним формам. Абсолютну більшість проаналізованих відапелятивних прізвиськ (а це 43,45% імен) становлять назви, що відповідають нормам української літературної мови. Наприклад: Борсук*, Відважна, Гімнастка, Грибочок, Єнот, Жирафа, Карась, Кекс, Лисий, Монах, Пудель, Рибка, Сирник, Тичка, Циган, Чудо, Шалений, Щур та ін.
Про зв’язок з розмовним варіантом української літературної мови засвідчило15,23% назв: Баняк, Болгарка, Бомжик, Зубрило, Кри­ву­ля, Пончик, Рижий та ін.
Зв’язок із просторіччям ілюструє 8,97% імен. Зафіксовано відхилення від фонетичних норм літературної мови: Батерейка (замість батарейка), Жирафа (жирафа), Заяць (заєць), Лемончик (лимон), Скунз (скунс), Спорцмен (спортсмен), Стюарт (стюард), Пудиль (пудель), Хобут (хобот), Чубурек (чебурек). Зна­ходимо порушення і морфологічних норм: Ма­ка­рон (нормативна форма – множинний іменник макарони), Молдаван (Н. в. однини молдаванин), Ока (у формі множини очі), Три метра (нормативна форма три метри), Чіпс (множинний іменник чіпси), Штахета ...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку