Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Мушинка Микола доктор філологічних наук, професор, академік НАН України Пряшів (Словаччина)

Українців прийнято вважа­ти одним із найбільш музикальних народів Європи. Та музичне життя процвітало не лише на території України, але й за її межами, де, за оцінками спеціалістів, нині жи­ве понад двадцять мільйонів людей українського походження. На жаль, досі не було публіка­ції, яка б подала вичерпну ха­­рактеристику музичного жи­т­тя закордонних українців або ук­раїнської діас­пори. Цю про­галину заповнила книга музикознавця Ганни Карась, професора Прикарпатського національного університету ім. Василя Сте­фаника в Івано-Франків­сь­ку, «Музична культура ук­ра­їнської діаспори у світовому часопросторі ХХ століття».
Це перша музично-джерелознавча монографія, при­с­вя­чена цій темі. Її актуальність полягає у відтворенні цілісності українського культурного простору, який внаслідок складних історично-соціальних та політичних умов ХХ ст. був розшматований і викривлений. Робота є суттєвим внеском у розробку нової парадигми української музичної культури, складовою частиною якої є її діаспорна гілка. Вона розробляє один із найбільш пріоритетних та перспективних у галузі гуманітарних досліджень новий напрямок науки – українське музичне діаспоро­знавство (Ucrainica musica diasporiana).
У результаті багатолітньої комплексної архівно-пошукової праці в бібліотеках, архівах, музеях України та за кордоном автору вдалося віднайти унікальні рукописні та друковані джерела, які вводяться вперше у науковий світ. Цінним є впорядкування великої нотографії та дискографії, що свідчить про багату спадщину діаспори.
Значний обсяг фактологічного матеріалу та його систематизація дали можливість Г. Карась вивчити великий спектр проблем музичної культури української діаспори ХХ ст. в широких географічних (країни Європи, Америки, Австралії та ін.) та часових (з кінця ХІХ ст. до сучасності) обширах.
Опираючись на фундаментальні праці вчених у різних галузях гуманітарних наук (філософів, і­с­то­риків, соціологів, культурологів, психологів, ми­­стецтвознавців, музикознавців, педаго­гів та ін.), дослідниці вдалося вибудувати методологі­ч­ні засади буття українців у світі.
Автор прослідковує передумови виникнення музичної культури української діаспори; характеризує основні етапи її розвитку в контексті еміграційних хвиль; відзначає роль провідних митців у збереженні та розвитку надбань музичної культури. Соціо­ку­ль­турні виміри культурно-ми­с­тецького життя україн­ської діаспори Г.Карась подає че­рез аналіз діяльності громад­сь­ко-­політичних, просвітни­ць­ко-­культурних об’єднань та організацій, осередків му­зи­чної культури, їх ролі в налагодженні культурницького життя еміграції.
Монографія складається з п’яти тематичних розділів та 22 підрозділів.
Перший розділ присвяче­ний теоретичним та історіо­г­ра­фічним питанням: що таке українська діаспора, хто дос­лі­джував її музичну культуру і де знаходиться її джерельна ба­за, як формувалося за­кордо­нне українство і якими хвилями воно проходило у ХХ ст. то­що. Автор виявила й описала цілий ряд музичних фондів, на які досі ніхто не звертав уваги, серед них фонд Володимира Стона-Балтаровича у Львівській національній науковій бібліотеці ім. Стефаника, Фонд Софії Дністрянської в Закарпатському краєзнавчому музеї, Фонд Юрія Костюка в Музеї української культури в Свиднику та багато інших.
Основна увага тут зосереджена на розгляді виконавського мистецтва українців за кордоном (хорового, вокального, інструментального, музично-драматичного тощо), творчості композиторів різних стилів і напрямків, проблемах музичної освіти та музикознавства.
У другому розділі розглянуто соціокультурні виміри культурно-мистецького життя української діаспори: жіночі, молодіжні, земляцькі організації та їх вплив на плекання української музики. Більш детально автор зупинилася на ролі церкви у збереженні духовних традицій, діяльності окремих музичних товариств, хорів та театрів, які виникали майже в кожній країні, де жили українці більшими громадами.
У міжвоєнний період головним центром музичного життя української діаспори дослідниця вважає Чехословаччину, де після Першої світової війни у концентраційних таборах (Німецьке Яблонне, Ліберець, Йозефов, Святоборжіце) опинилося понад 20 000 військовополонених українців. У кожному таборі в рамках культурно-громадської діяльності виникали хори, оркест­ри, танцювальні колективи, театри тощо. На по­ча­т­ку 20-х років музичним центром у...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку