Колонка редактора (2001)Людина та її справа (2001)Парадигми сучасної науки (2007)Історія, теорія, методологія (2001)Мова і майбутнє України (2005)Національна культура (2001)Україна - етнос (2005)Освіта (2001)Україна і світ (2002)Експедиційне українознавство (2009)Рецензії, відгуки (2005)

Автор: Тимошик Микола доктор філологічних наук м.Київ

Однієї теплої осінньої днини в тихій обителі Китаївської пустині, в якій від прадавніх часів усамітнювалися поодинокі києво-печерські насельники, опинився незвичний чернець. Молодий, русявий, голубоокий, гарний на вроду, спокійний на вдачу.
Дивовижна, ніби неземна природна краса цієї досі не знаної київської околиці враз зача­рувала прибульця. Став біля скиту, мов заворожений, вслухаючись у довколишню тишу. Спов­нений печалі та смутку погляд ковзнув неба в ту мить, коли високо над головою пролітали ключем журавлі, дружно накриваючи цю щедро засипану яскравою позолотою місцину своїм подивовано-прощальним курликанням. Вразлива душа молодого ченця відізвалася на побачене і уявлене римованими рядками:
Пролітали журавлі – подивились,
Проїжджали королі – поклонились:
Що за диво пломеніє у скелі,
У Китаївській древній пустелі?

Просилися на папір все нові й нові рядки, між якими зримо поставали старці часів Петра Могили, які мудрими очима видивлялися на цих пагорбах осінь, застерігаючи ближніх не плямувати душу гріхами і суєтою, що їх потім не в силі буде відмити «ні потом, ні водою». Уявлена картина закінчувалася передчуттям якоїсь тривожної неминучості, якимось внутрішнім непогодженням із тією непевною новою реальністю, що вперто торувала шлях у невідому далеч. І ніби в намаганні перебороти ті тривожні думи, пе­реконати самого себе в невідворотності то­­го, що відбулося, й того, що має статися, ду­ша мимоволі шукала дотику до спокійнішої, обнадійливішої струни:
Милувалися би очі довіку –
Скільки треба на житті чоловіку?..
Та душа чогось вищого прагне
Чи злетить вона до Бога, чи досягне?..

Невідворотність того, що сталося, – це несподівано прокладена волею долі глибока борозна, що розділяла навпіл тільки-но розпочатий житейський шлях: той, що вже перейдений був до вчора, і той, що зорітиме від завтра за ме­талевою брамою цієї давньої чернечої обителі.
Що залишалося на тому боці тієї борозн­и? Небагато, якщо міряти набуте всього лише два­д­цятьма вісьмома прожитими роками. Щасливе дитинство та такі ж безтурботні шкільні роки, проведені зі старшими братом і сестрою в учительській родині в одному з найкрасивіших буковинських сіл.
Село це ще від старих австрійських часів но­сило загадкову назву Велавче, але в перші ра­дянські роки отримало нову – Коритне, на знак того, що поселення розкинулося у видолинку поміж двох карпатських рукавів уздовж швидкоплинної гірської Бережниці й комусь із владних ініціаторів перейменування нагадало корито. Потім були перші дописи, перші проби пера, опубліковані на сторінках вижницької районної і чернівецьких обласних газет, вступ до столичного Шевченкового університету на престижний у ті часи факультет журналістики й омріяний диплом журналіста. Була й однорічна армійська служба в лавах радянської армії, і перші місяці багатообіцяючої газетної практики, і несподіване запрошення на посаду репортера першого каналу Українського телебаченн­я.
У рейтинговій, як тоді вважалося, телепередачі «Від перехрестя – до успіху» сюжети молодого талановитого журналіста Віталія Мусієнка легко вирізнялися з-поміж інших. Передусім ком­петентністю, переконливістю, щирістю ве­ду­чого, образністю його мови, незвичністю підіб­ра­ного відеоряду. А ще – гостротою й актуаль­ні­с­тю. Адже йшлося в тих передачах про непрості кроки становлення в молодій Українській державі ринкових засад розвитку економіки, про приватизацію крупних підприємств, про прихильників і опонентів непростих процесів оновлення усіх сфер життя. У тих сюжетах він викладався сповна, щиро вірячи в потрібність і важливість зробленого, неухильно сповідуючи одну з головних заповідей ще тієї, старої, журналістики, про яку постійно нагадували усі студентські роки добрі старші навчителі: «Справедливість – моє ремесло».
Робочі дні були спресовані до краю: близькі й далекі відрядження, зустрічі з цікавими співбесідниками – героями телепередач, зйомки, монтаж програм. У вихідні – музеї і театри. А ще – участь у засіданнях літературної групи мо­ло­дих літераторів «500», суперечки й дискусії довкола творчих доробків ровесників. Впевненості в своїх силах додавали публікації власної малої прози у збірнику «Черлене вино», на шпальтах престижної «Літературної України»… Ті публікації засвідчували про неабиякі творчі можливості майбутнього письменника, ще не до кінця розкри...

Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку