головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Десятиріччя філії "Гуцульщина"
Автор: Шкрібляк Петро
директор Філії „Гуцульщина”, заступник директора НДІУ

Десятиріччя філії "Гуцульщина"

Створення в серпні 1993 р. на Гуцульщині наукової установи – філії Інституту українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (з 2000 року – філія Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України), яка, відповідно до місця свого функціонування та основних проблем наукових досліджень, носить також назву "Гуцульщина", було закономірним і суспільно необхідним. Це, звичайно, зумовлювалося специфічними історичними особливостями минулого і сучасного Гуцульського краю та потребами визначення його майбутніх перспектив у нових історичних умовах, умовах незалежності України.
І хоч споконвіків Гуцульщина – українська земля, а гуцули – українці й весь їх історичний процес розвивався в загальноукраїнському контексті, проте, тут цей процес мав свої специфічні особливості, які в надто загостреній формі проявлялись і ще більше своїми наслідками протягом століть ускладнювали і до цього непросту ситуацію. Все це спричинювалося тут певними природо-географічними, історико-політичними, соціально-культурними та ін. факторами.
Гуцульщина протягом тривалого часу постійно була об'єктом колоніальних завоювань, шматувань колонізаторами її територій, насаджування на них колоніальних режимів, пограбувань природних ресурсів, нищень національних культурних цінностей тощо.
Якщо на західноукраїнських землях державність була втрачена на 100 років пізніше, ніж на східних, тобто, в 1340р., внаслідок розпаду Галицько-Волинського князівства, і тут продовжувалась бездержавність протягом 6,5 століть, до 1991 року, то Гуцульщина вже значно раніше до цього піддавалася частковому розшматуванню.
Її закарпатська частина разом з усією територією Закарпаття була прилучена до Угорщини королем Стефаном. І у час міжусобиць на Русі після смерті в 1015 р. князя Володимира Великого, перебуваючи під чужоземним гнітом з невеликими перервами понад 8 століть, Буковинська Гуцульщина в той час також зазнала чимало бід від чужоземних завойовників, попавши, як і вся територія краю, спочатку під татарську, а потім – молдавську зверхність.
Проте найбільш цілеспрямоване шматування іноземними колонізаторами Гуцульського краю та жорстоке колоніальне поневолення його жителів відбувалось після 1340 року, коли вся Західна Україна, втративши свою незалежність, стала об'єктом колоніального поневолення чужоземними державами.
Галицька частина Гуцульщини довготривалий час перебувала під колоніальним гнітом Польщі, Закарпатська – Угорщини і Чехословаччини, Буковинська – Молдавії, Туреччини і Румунії та майже півтора століття всі три частини Гуцульщини пригнічувалися Австро-Угорською імперією. Кожний з колонізаторів намагався на загарбаній ним території насаджувати свій колоніальний режим, денаціоналізувати культуру, свідомість та ін. суспільні сфери.
На території Галицької Гуцульщини, як взагалі в Галичині, здійснювалася політика полонізації. Буковинської – румунізації, Закарпатської – мадяризації. В період австро-угорського панування тут в основному ці тенденції тривали, лише додавався до них аспект онімечування на всіх частинах Гуцульщини.
Більшовицько-радянський режим на Гуцульщині, як і в усій Західній Україні, існував менше часу, ніж на території Східної України. Проте він тут був не менш жорстоким і призвів до великих руйнацій у культурно-інтелектуальних, суспільно-політичних та ін. сферах. На території Гуцульщини цілеспрямовано реалізувалася політика посиленого режиму, що пройшла свої випробування на Сході України в часи "соціалістичного будівництва в СРСР " та застосовувалась до народів гірських, віддалених прикордонних регіонів, зокрема Криму, окремих кавказьких народів, народів Середньої Азії та ін.
Напередодні й наприкінці війни 1941 – 1945рр., а також у післявоєнні роки на західноукраїнських землях взагалі і на Гуцульщині зокрема, здійснювалися розстріли, запроторення в тюрми, депортації, пограбування та інші злочинні акції. Як результат цього, за період з 1939р. до середини 50 рр. із західноукраїнських земель депортовано близько 2 мли. 200 тис. людей, що становило 20,5% всього населення; сотні тисяч запроторено в тюрми та розстріляно. Особливим об'єктом здійснення більшовицько-радянських злочинів були Прикарпаття і Гуцульщина. Згідно з архівними даними, в Івано-Франківській області засуджено було 700...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet