Автор: Зеленчук Іван Кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Філії "Гуцульщина" НДІУ (смт. Верховина).

Українська нива життя. Шкрібляк Петро Васильович

Народився син Петро в родині Шкрібляків 2 січня 1933 р. у с.Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Його родина з діда-прадіда займалась полонинським господарством, а сам він став славним орачем і сіячем на ниві освіти, науки, культури.
Прадід Петра Васильовича Шкрібляк Михайло, одружившись 1849 р., перейшов з Яворова Косівського району в с.В.Ясенів. Якщо в Яворові родина Шкрібляків займалась в основному різьбярством, то тут, ближче до Чорногори, її представник обзавівся господаркою, до якої входило також три полонини.
Навики і уміння до полонинського господарства передались його синам і внукам. Проте «золотий вересень» 1939 р., а також воєнні і післявоєнні лихоліття знищили традиційний уклад господарювання, відірвавши тодішні й наступні покоління від цього типу ведення господарства. Одні з них владою «трудящих» відправлені були на довгі роки в Східні регіони «радянської батьківщини», інші, хоч і залишились на своїй рідній Гуцульщині, одначе зазнали тут чимало утисків, обмежень, злиднів та інших бід під «зорею радянської влади», яка одним дарувала напівдармову працю в «колективному господарстві», забравши в них землю, іншим – «гуштруди на лісорозробках», оплата за які була украй мізерною.
Усе це обмежувало доступ до освіти та можливості її одержання. Склалась ситуація, коли родина Михайла Шкрібляка, як і сотні тисяч їй подібних, збільшувалась і розширювалась. Адже ж у нього було три сини і дві дочки, які народили і виховали півтора десятка внуків та правнуків, дитинство, юність і зрілість яких саме співпали з нелегкими часами, оскільки їхня доля розкинута повсюдно на одній шостій планеті. Але кількість становила близько півсотні. З усіх нащадків цієї родини лише одному її представнику, і то за випадкових обставин вдалося здобути вищу освіту і стати освітянином-науковцем. Це випало на долю одного з правнуків Михайла Шкрібляка, Петра Шкрібляка, нині директора філії «Гуцульщина» Науково-дослідного інституту Міністерства освіти і науки України.
Його шкільний вік співпав з періодом війни та першими післявоєнними роками, коли шкіл не було, а тоді, коли вже стали появлятись, то вони були настільки далеко, що з віддалених гірських присілків їх відвідувати було не можливо. Неможливість відвідувати школи спричинювалась тут не лише через їх віддаленість, частими погодними стихійними лихами в горах, а це доповнювалось постійних злочинними акціями енкаведистських формувань, страшною депортацією осінню 1947 р. та в наступні роки постійними прохожих на дорогах, особливо по безлюдних гірських місцях, частими їх арештами, допитами з різними формами знущань і навіть убивствами не лише дорослих, а й підлітків, масовим голодом 1946 – 1947 рр. та іншими бідами. Водночас чималі податки накладались на горян «владою трудящих» за клаптики гірської малородючої землі: як грошима, так і живою худобою та продуктами. Це вимушувало масово постійно використовувати в домашньому господарстві працю дітей і підлітків, що безперечно, у багатьох випадках унеможливлювало їхнє навчання та одержання освіти . Складна ситуація склалась і в родині Шкрібляків, коли правнук Михайла Петро протягом 8-ми років шкільного віку не навчався.
Однак тут склалась випадкова ситуація, яка змінила обставини. Осіню 1948 р. до центральної частини с.Рівня, що входить до складу В.Ясенівської сільської ради, переводять початкову школу з Рівні на присілок Лихонький. Це уможливило відвідувати її з інших, більш віддалених у горах, присілків. Цим моментом скористувався і Петро Шкрібляк: за 2 роки (протягом 1948 – 1949 і 1949 – 1950 навч. р.) він закінчив 4 класи, а за наступні – 2 (1950 – 1951 і 1951 – 1952 навч. р.) – закінчив у сусідньому селі Красноіллі неповну середню школу. Зразу ж став працювати в тій школі діловодом – бухгалтером. Наступного року поступив на заочне навчання в Чернігівське педагогічне училище. Закінчив його в 1958 р. У 1955 р. перейшов на роботу в Красноіллівську сільську раду на посаду секретаря, а згодом – її голови.
З 1959 по 1964 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. Після його закінчення працював директором школи, аз 1973 по 1986 рік завідуючим відділом освіти Верховинського району Івано-Франківської обл. Ще навчаючись в університеті, постійно займався науковою ...