головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українознавство та сучасні дослідження фольклорного тексту
Автор: Шалак Оксана
кандидат філологічних наук

Українознавство та сучасні дослідження фольклорного тексту

Вивчаючи етнічну культуру, міфологію, мову, так чи інакше доводиться звертатися до засобів та методів реконструкції фольклорного тексту. Існує реконструкція різних рівнів: відтворення тексту, жанру, обрядової структури, казкової композиції, сюжету та ін.

Найважливішим методологічним засобом є виявлення певної інваріантної форми на основі аналізу численних варіантів. Сама реконструкція прямо залежить від з’ясування, виявлення глибинної міфологічної семантики, що ховається за окремими формами ритуальної і побутової поведінки, засобами магічної практики, заборонами, ворожіннями, марновірними прикметами і повір’ями, конкретними символами та різними реаліями, що використовують у процесі обряду.
Для фольклориста стає зрозумілим, що в основі всіх значеннєвих компонентів культури існує єдина система – комплекс міфологічних уявлень про світобудову, притаманних певному соціуму. Ця система дуже по-різному проявляє себе в мовних стереотипах, фольклорних мотивах, образах і символах народного мистецтва. Вона ніде і ніяк як картина світу не проявлена, а відтворюється тільки в сумі всіх своїх фольклорно – етнологічних конкретизацій. Звідси: розв’язати складну проблему реконструкції світогляду українців можна тільки за умови комплексного вивчення всіх компонентів духовної культури в їх взаємодії. Тому для дослідника, що вивчає таку проблему, фольклор у цьому випадку не є об’єктом, пов’язаним з мистецтвом слова, а насамперед – елементом традиційної культури, фольклором у системі українознавства загалом.
Як продукт традиційної культури, фольклор переховує повну інформацію про неї. Так, фольклорні тексти можуть містити відомості про окремі факти побутової діяльності, ритуально-магічної практики, про предмети матеріальної культури і т. ін. З іншого боку, у фольклорі зберігаються і передаються у часі елементи архаїчного мислення, емпіричного знання, міфологічного уявлення про світ, релігійні вірування.
Разом з тим існує потреба розмежовувати ритуальний та міфологічний план значень у фольклорному тексті – аби розрізняти реальні (пов’язані з обрядом і побутом) та міфологічні витоки образу. Так, повторюваність у колядкових зачинах мотивів “високого дерева”, “гори”, “золотих стовпів” або “криниці”, “річки”, “мосту” у дворі господаря, до якого ідуть колядники, символізує для першого ряду (дерево – гора – стовп) зв’язок “верху” і “низу” космогонічної системи, а для об’єктів другого ряду (криниця – річка – міст) – ідею подолання водної межі, зв’язку з потойбіччям та предками, яких, власне, і символізують колядники.
Прямо пов’язані з цими уявленнями й інші колядкові мотиви: “прихід колядників здалеку”, “перехід через воду по мосту”, “стоптані черевики”. Марно було б шукати коренів цих фольклорних образів у реальній етнографічній практиці, бо тут йдеться про план міфологічного значення.
Так, мотив “зношеного взуття”, що безпосередньо пов’язаний із мотивом “далекої дороги” у потойбіччя, зустрічається не тільки у колядках, а й у казках, як “зношені залізні черевики” героїні, що розшукує свого коханого у тридев’ятому царстві, та легендах – як стоптане взуття дівчини, що тікає від нареченого – упиря.
Людину, так само як і світ, що її оточує, древні співвідносили із різними частинами Космосу, намагаючись впорядкувати Хаос, визначити мірки, норми, закони, дати всьому ім’я, розподілити і зробити зрозумілим. Так, голову людини бачили як світле, небесне, високе, а ноги – і, відповідно, взуття та сліди, що залишає за собою жива істота, пов’язували із “низом”, темним, потойбіччям. Тому взуття належить загалом до тих предметів, через які відбувається зв’язок із землею, а , отже, зі світом померлих.
Так, взуття часто застосовували у лікувальній магії. При важких пологах баба-бранка йшла по “непочату воду” із чоботом, що належав чоловіку породіллі. Набравши її до схід сонця, несла до хати і виливала на долівку. Безперечно, ці магічні дії можна витрактувати як жертву предкам. Жертву здійснювали за допомогою взуття, оскільки саме таким був найкоротший шлях до померлих родичів. Це засвідчує і відомий звичай весільного обряду “дарувати тещі чоботи”, “зять взуває тещу в чоботи”, що водночас є і купівлею – продажем нареченої. Взуваючи тещу в чоботи, зять ніби мирить цим два чужі ( а, отже, ворожі) роди:

А за...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet