Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Шалак Оксана кандидат філологічних наук |
Українознавство та сучасні дослідження фольклорного тексту
Вивчаючи етнічну культуру, міфологію, мову, так чи інакше доводиться звертатися до засобів та методів реконструкції фольклорного тексту. Існує реконструкція різних рівнів: відтворення тексту, жанру, обрядової структури, казкової композиції, сюжету та ін.
Найважливішим методологічним засобом є виявлення певної інваріантної форми на основі аналізу численних варіантів. Сама реконструкція прямо залежить від з’ясування, виявлення глибинної міфологічної семантики, що ховається за окремими формами ритуальної і побутової поведінки, засобами магічної практики, заборонами, ворожіннями, марновірними прикметами і повір’ями, конкретними символами та різними реаліями, що використовують у процесі обряду.
Для фольклориста стає зрозумілим, що в основі всіх значеннєвих компонентів культури існує єдина система – комплекс міфологічних уявлень про світобудову, притаманних певному соціуму. Ця система дуже по-різному проявляє себе в мовних стереотипах, фольклорних мотивах, образах і символах народного мистецтва. Вона ніде і ніяк як картина світу не проявлена, а відтворюється тільки в сумі всіх своїх фольклорно – етнологічних конкретизацій. Звідси: розв’язати складну проблему реконструкції світогляду українців можна тільки за умови комплексного вивчення всіх компонентів духовної культури в їх взаємодії. Тому для дослідника, що вивчає таку проблему, фольклор у цьому випадку не є об’єктом, пов’язаним з мистецтвом слова, а насамперед – елементом традиційної культури, фольклором у системі українознавства загалом.
Як продукт традиційної культури, фольклор переховує повну інформацію про неї. Так, фольклорні тексти можуть містити відомості про окремі факти побутової діяльності, ритуально-магічної практики, про предмети матеріальної культури і т. ін. З іншого боку, у фольклорі зберігаються і передаються у часі елементи архаїчного мислення, емпіричного знання, міфологічного уявлення про світ, релігійні вірування.
Разом з тим існує потреба розмежовувати ритуальний та міфологічний план значень у фольклорному тексті – аби розрізняти реальні (пов’язані з обрядом і побутом) та міфологічні витоки образу. Так, повторюваність у колядкових зачинах мотивів “високого дерева”, “гори”, “золотих стовпів” або “криниці”, “річки”, “мосту” у дворі господаря, до якого ідуть колядники, символізує для першого ряду (дерево – гора – стовп) зв’язок “верху” і “низу” космогонічної системи, а для об’єктів другого ряду (криниця – річка – міст) – ідею подолання водної межі, зв’язку з потойбіччям та предками, яких, власне, і символізують колядники.
Прямо пов’язані з цими уявленнями й інші колядкові мотиви: “прихід колядників здалеку”, “перехід через воду по мосту”, “стоптані черевики”. Марно було б шукати коренів цих фольклорних образів у реальній етнографічній практиці, бо тут йдеться про план міфологічного значення.
Так, мотив “зношеного взуття”, що безпосередньо пов’язаний із мотивом “далекої дороги” у потойбіччя, зустрічається не тільки у колядках, а й у казках, як “зношені залізні черевики” героїні, що розшукує свого коханого у тридев’ятому царстві, та легендах – як стоптане взуття дівчини, що тікає від нареченого – упиря.
Людину, так само як і світ, що її оточує, древні співвідносили із різними частинами Космосу, намагаючись впорядкувати Хаос, визначити мірки, норми, закони, дати всьому ім’я, розподілити і зробити зрозумілим. Так, голову людини бачили як світле, небесне, високе, а ноги – і, відповідно, взуття та сліди, що залишає за собою жива істота, пов’язували із “низом”, темним, потойбіччям. Тому взуття належить загалом до тих предметів, через які відбувається зв’язок із землею, а , отже, зі світом померлих.
Так, взуття часто застосовували у лікувальній магії. При важких пологах баба-бранка йшла по “непочату воду” із чоботом, що належав чоловіку породіллі. Набравши її до схід сонця, несла до хати і виливала на долівку. Безперечно, ці магічні дії можна витрактувати як жертву предкам. Жертву здійснювали за допомогою взуття, оскільки саме таким був найкоротший шлях до померлих родичів. Це засвідчує і відомий звичай весільного обряду “дарувати тещі чоботи”, “зять взуває тещу в чоботи”, що водночас є і купівлею – продажем нареченої. Взуваючи тещу в чоботи, зять ніби мирить цим два чужі ( а, отже, ворожі) роди:
А за...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF