Роки | Числа | |||
2013 | 1(46) | 2(47) | 4(48) | |
2012 | 1(42) | 2(43) | 3(44) | 4(45) |
2011 | 1(38) | 2(39) | 3(40) | 4(41) |
2010 | 1(34) | 2(35) | 3(36) | 4(37) |
2009 | 1(30) | 2(31) | 3(32) | 4(33) |
2008 | 1(26) | 2(27) | 3(28) | 4(29) |
2007 | 1(22) | 2(23) | 3(24) | 4(25) |
2006 | 1(18) | 2(19) | 3(20) | 4(21) |
2005 | 1(14) | 2(15) | 3(16) | 4(17) |
2004 | 2(11) | 4(13) | ||
2003 | 1(6) | 3(8) | 4(9) | |
2002 | 2(3) | 3(4) | 4(5) | |
2001 | 1(1) |
Автор: Вернудіна Ірина канд. філос. наук., ст. наук, співроб. НДІУ. |
Філософсько-психологічні аспекти совісті – центрального чинника моральної самосвідомості людини (До 125- річчя з дня народження Івана Огієнка – митрополита Іларіона)
Значення совісті
загальнолюдське:
державне, особисте, родинне.
На совісті світ стоїть.
І.Огієнко
У житті людини самосвідомість – свідомість себе – постає смисловим центром свідомості, адже за будь-яких обставин людина виходить із власного внутрішнього світу у своєму пізнанні і практичній взаємодії з довкіллям. Тому – й усвідомлення себе набуває для неї вирішального значення в усвідомленні буття загалом, оскільки пізнання себе, "шлях до себе" є найважчим і найдовшим сходженням у житті. Завжди настає той момент, коли людина змушена звернути свій погляд на себе, зробити предметом усвідомлення власну свідомість – принаймні для того, щоб скоригувати особисті цілі й ціннісні орієнтації, власні способи освоєння буття, зробити свій відповідальний вибір.
Моральна свідомість – це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає кожна окрема людина, це і її власна самооцінка, спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Моральна самосвідомість – специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає як вона сама, так і людина – її носій. Основними функціями моральної самосвідомості є осмислення, контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності.
Відповідно до поділу цих функцій на стверджувальні і критичні, виділяються такі форми моральної свідомості, як честь і гідність, з одного боку, совість і сором – з іншого.
Кожна людина осмислює своє життя і життя тих, хто її оточує, передусім виходячи зі свого світогляду, становища у суспільстві. Особливої ваги міра духовного та морального розвитку індивіда набуває тоді, коли іноді ми потрапляємо у полон настійної потреби відшукати сенс свого життя, зрозуміти, для чого, для кого нам жити. Обрана свідомо мета життя, його сенс нерідко стають керівництвом до дії, проте "не краще було б людям, якби здійснювалося усе, чого вони жадають…" (Геракліт).
Свідомо чи несвідомо людина знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, вибору моральних цінностей. Ми завжди співвідносимо себе з іншими людьми, маємо виконувати свій обов’язок, протистояти жорстокості, бути порядними і ввічливими, створювати навколо себе атмосферу приязні – якщо, звичайно, прагнемо бути людяними й жити у згоді з власною совістю.
Центральну, основоположну роль у всій системі моральної самосвідомості, у зв’язку з цим, відіграє совість: внутрішнє духовне осмислення людиною цілісності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки.
Надзвичайно цікавим уявляється нам визначення совісті (сумління), подане І.Огієнком – митрополитом Іларіоном – у ІV томі його «Етимолого-семантичного словника української мови»: "Совість, або сумління, це око Боже в людині, воно усе бачить, усе чує, усе знає. Воно непомітний свідок у людині, чи то осуджує, чи то оправдовує діло людини…" (С. 288-289).
У такому ж сенсі йдеться про сумління у Душпастирській Конституції ІІ Ватиканського Собору: "Сумління є тайником і святилищем людини, в якому вона перебуває сама з Богом, що промовляє в глибинах її душі".
Саме сумніви й усвідомлення помилок вказують на вельми важливу рису сумління – на те, що завдяки йому, передусім, пізнаємо якусь важливу для нашого життя істину. Докори сумління, його оцінки, накази й заборони відносяться до наших – і тільки до наших – вчинків, а через ці вчинки сумління осуджує нас самих. Сумління – це голос власного розуму: моє власне судження, що у дану хвилину повинен робити, що відповідає істині про добро, що є узгодженим з моральним правом. За кожним докором сумління криється певний сором.
Унікальна властивість совісті й у тому, що вона належить до кола таких явищ, від надмірного декларування яких застерігає нас духовна цнотливість. Перед нами не тільки таємнича, але й потаємна, прихована внутрішня здатність людини, яка важко узгоджується з гучним оприлюдненням. Отож тим, хто бажає зберегти чутливість до голосу свого сумління, личить певна стриманість у розмовах про нього.
І все ж аналізувати, осмислювати, обговорювати природу такого явища, як совість, м...
Звернутися до повного тексту статті | Звернутися до версії для друку
Скачати файл в форматі PDF