головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2007   Число: #1(22)
пошук по сайту
Знаки хлібів
Автор: Хоменко Олександр
старший науковий співробітник відділу літератури НДІУ.

Знаки хлібів

Поезії Наталки Поклад притаманна особлива акустика – неголосна, але напрочуд щільна, яка не зваблює ряхтливим багатоманіттям галопуючої поліфонії, а дошукується углиб’я сенсів, взорується на маєстат єпіфаній, плекає об’ємну ваготу метафори. Евфонічний досвід її (то вже родове, властиве справіку: ще перший фіксатор неосяжних скарбів нашого пісенного мелосу чех Ян Благослав наприкінці XVІ ст. значив, що в Україні рим «множество»), увіч настроєво-проминальний і зовсім не обтяжений сухозлотицею забронзовілих «поетизмів», вільно схарактеризувати одним достеменним словом чистої й автентичної, сказати б, грінченківсько-української мови – притлумлений. Як пам'ять поля або степу, на рівнинних екранах якого зринають тіні зникомі вершників та чумацьких валок, як стиснений хронотоп майдану – межи старих кам’яниць у старожитньому нашому місті, – де статечні міщани-братчики з «Граматикою» Лаврентія Зизанія і січові стрільці у військових кашкетах австрійського крою. До слова: «мятєжний романтик» Хвильовий, який, по черговому паленні північно-східними ахейцями вигульклої з-під потопельних вод полтавсько-батуринського межичасся козацької Трої (не випадково ж у штивно оркестрованій прозо-поезії його мерехтять езотеричними паролями – «століття, віки», Карло XІІ і «тінь якогось гетьмана») пустив блукати світами свого «Редактора Карка», у подібних же акустичних модальностях оприявнював спомини про те, як «шумувала Україна», що її шляхами Григорій Сковорода ходив, а потому його «могила бур’яном заросла», і «шумують революції, повстання на Вкраїні знову». Наталка Поклад натомість,  продираючись крізь румовища зотлілого «міленіуму» та родичаючись уже не зі Слобожанщиною, а з рідним Поділлям та всіма його химерно-просвітленими Фабіянами,  спізнає на тій вічній дорозі інших мандрованців, яких ми так довго не помічали, ковзаючи байдужими поглядами по архаїчних панських ридванах та модерних олігархічних «лексусах»: «Поїзд зникне за горбами,-// Буг всміхнеться уві сні://мов апостоли, рибалки//йдуть по плесу крижанім».
За полтавсько-батуринські позви мова йтиме дещо понижче, а за Хвильового згадано зовсім не заради орнаментальної інсталяції. Нікого і ні з ким не порівнюючи і не вправляючись у інфантильному філологізмі з його котурновою «впливологією», зауважу обставину вельми симптоматичну: наша поетка (і тут вона ступає у хороший слід лідера покоління Розстріляного Відродження) володіє неоціненним для мистця скарбом – досвідом переживання повноти. Світу, часу, історії, власної долі... Тільки згадується їй не «Центральна Рада, Трудовий конгрес», які поставали перед очі alter ego Хвильового – редактора Карка (він, подібно до свого творця, так само позирав скоса на схований у шухляді власного столу револьвер), а нуртуючий простір буття відродженої, вивільненої від оспалого животіння України кінця 80-х– поч. 90-х рр.  У системі екзистенційних  координат мудрагеля Гайдеггера воно окреслювалося б «буттям-без-захисту-в- максимально-ризикованому-ризику», коли поруч сусідили небезпека і надія, коли непофальшований  чин поставав тлом для вивільненого від паліативів совєтчини слова. Наталка Поклад переживала ту добу найінтенсивніше: не лише як поетка (вона і Ст. Чернілевський натоді позиціонувалися загалом як репрезентанти автентично-несколаборованого шістдесятництва, актуалізуючи в «новій добі»  його визначальні напрямні – діалог творця зі своєю автентичною сутністю, плекання віднайденої етнічної самототожності, відмежування від наскрізь фальшивого мовного поля номенклатурної «радянської літератури»), але і як комбатант національної революції. Вона – у першому правлінні Товариства української мови ім. Т. Шевченка, вона  відновлює Союз українок, вона – постійний автор чи не всіх національно зорієнтованих часописів, які наближали проголошення Незалежності.  І саме Наталка Поклад – не депутат і не високопосадовець, а просто собі людина з нерозміняними на доляри серцем і розумом – однією з перших по-касандрівськи спостерегла, що щось воно не так у нашому  чарівному «данському королівстві». Її збірка «Ритуальний танець волі»(1994)  лишилась і до сьогодні (а так у нас завжди ведеться) непрочитаною пересторогою тим, хто легковажно надіявся, що романтично-рухівському синьо-жовтому велелюддю не буде кінця. А нині, у жаскій порожнечі ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet