головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2007   Число: #1(22)
пошук по сайту
Українознавчий космос домашнього музею Івана Гончара
Автор: Поклад Наталка

Українознавчий космос домашнього музею  Івана Гончара

Цей дивовижний  музей постав у кінці 50-х років ХХ ст. у тяжких умовах тоталітарної держави, що проголосила своєю метою створення безнаціонального суспільства, так званого радянського народу, й проіснував до 1993 р. – до відходу господаря у вічні світи. Третину століття музей народних скарбів невтомно і невпокорено пульсував, випромінюючи світло правди і краси в  затхлу темінь радянського “одобрямсу”, міцно схопленого лещатами партійно-кедебістських структур.
Із погляду  вічності,  домашній музей І.Гончара  був унікальним явищем, породженим глибинною енергією української землі, що міцно тримала в собі небесну заповідь і не піддавалась жодним потоптам, жодним посяганням ні своїх манкуртів, ні захланних заброд-чужинців. Феноменальність  його не тільки в тому, що він зберіг від забуття неоціненні скарби української народної творчості, а й у тому, що всупереч потужному тискові державної ідеологічної машини тримав оборону, опритомнював  покоління  від мертвотного сну упокорення, конформізму, пробуджував у них національну самосвідомість, готував до боротьби проти посягань на  вічні  народні святині й таким чином  уберігав  від виродження – нівеляції.
Щодалі від нас у часі постать Івана Гончара – скульптора, художника, етнографа, громадського діяча, неймовірно цікавої  і духовно багатої людини – то пильніший інтерес викликає вона в громадськості, в науковців  та всіх тих, хто усвідомлює вагу національного в цьому  темному нахрапистому океані глобалізму, що невблаганно заливає сьогодні світ.
Музей та його господар довгі роки протистояли системі й мали колосальний вплив на тих, хто був небайдужим свідком цього змагу або принаймні чув про нього.  А таких багато. Найсильнішим, найдієвішим чинником впливу було, напевне, відчуття Гончарем своєї правоти й чистоти, своєї місії, своєї нареченості  оборонця-бійця, що до останнього патрона, до  останнього подиху  мусить тримати плацдарм справжності.
Про І.Гончара (1911–1993) і в останні роки його життя, коли незалежність України нарешті зняла табу з його імені та напрацювань, і він став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка та був удостоєний звання народного художника, і вже після  його смерті, коли виник і розгорнув свою велику роботу Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”, написано, можливо, не занадто багато, але якоюсь мірою достатньо. Проте поза кадром, так би мовити, залишається ота магія контакту Гончара з народом – і під час його збиральницьких поїздок по всіх областях України, і  вже коли господар приймав у  своєму домашньому музеї відвідувачів, отой магнетизм самої постаті Івана Макаровича, який своїм   життям і творчістю ствердив,  що й один у полі воїн  та що навіть в умовах  моральної облоги творчість можлива.
Як свідчать щоденники І.Гончара, його статті в різних виданнях та усні розповіді, він формувався  як митець-патріот ще з дитинства. Великий вплив на малого Івана мали шкільні шевченківські свята: хлопець, у якого вже прокинувся малярський хист, брав тоді активну участь в оформленні школи, а також декламував вірші, грав у драматичному гуртку тощо. Змалку особливо  запала в його душу краса великодніх  свят. Гончар  дуже любив їх і впродовж усього свого життя, хоч би де і в якому стані був, не минав нагоди побачити це диво: довкола церкви – ряди святково вбраних людей, на вишитих рушниках і серветках – пишні запашні паски, писанки та крашанки, урочисті церковні дзвони вістять воскресіння  Христа, а  в довколишньому  світі –  радісно-велична аура любові й благодаті...
Він знав ціну українських храмів не тільки як культових споруд, де моляться прихожани, а насамперед як місць, де концентруються  найкращі взірці малярства та різьблення на зразок іконостасу, різних  хрестів та хоругов; де зберігається мистецьке ткацтво у вигляді парчі, рушників, килимів чи вишивка у формі різних покривал, підризників, рушників; а також зразки сріблярства, золотарства, вироби з інших  металів – іконостаси, металеві оправи на євангеліях, канделябри, образки у вигляді традиційних вот (пам’ятні образки з металу, які дарували у...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet