головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Історик, який завжди залишався українцем (до сторіччя проф. Шевченка І.І.)
Автор: Калакура Ярослав
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історичних та теоретико-методологічних проблем українознавства НДІУ.

Історик, який завжди залишався українцем (до сторіччя проф. Шевченка І.І.)

18 березня 2003р. виповнилося б 100 років професорові Київського університету ім. Т.Шевченка, докторові історичних наук Івану Івановичу Шевченку. З цієї нагоди в університеті відбулися історіографічні читання, присвячені пам'яті визначного українського історика і талановитого педагога. У доповіді "Історик за покликанням" автора цих рядків, у численних виступах науковців, спогадах колег та учнів ученого: Петра Федорчака, Мая Панчука, Сергія Клапчука, Валентина Хоменка, Галини Кривошеї, Миколи Бойка, Віктора Червінського, Юрія Горбаня та інших наголошувалося, що І.І.Шевченко – це знакова постать української історіографії 50-х – початку 70-х років 20ст., унікальне явище в історичній науці, в університетській освіті, у національній культурі. Земляк Івана Івановича Олексій Щириця назвав його "лицарем українознавства", оскільки все життя історика було присвячене Україні, дослідженню її історії, збереженню її національної самобутності. Не одне повоєнне покоління студентів Шевченкового університету пройшло повчальну школу професора, якого за посріблену сивиною бороду люб'язно називали "Дід" або "Борода". Мало хто з них здогадувався, що ця борода маскувала глибокі рубці на обличчі, що залишилися від перебування в беріївській катівні у 1938 – 1939 рр. З кличкою "Дід" студенти й аспіранти пов'язували природну мудрість і розважливість професора, його великий життєвий досвід, доброзичливість і батьківську опіку.
Формування українськості І.І.Шевченка було закладено генетичне. Народився він 18 березня 1903р. у с. Бобровиця, що на Чигиринщині, на цій святій козацькій землі, що дала людству і Великого Тараса. Родовід Шевченка має давні козацькі витоки. Сам Іван зростав і виховувався у діда і баби, оскільки батько втопився на переправі біля дніпровських порогів, а мати працювала в наймах у поміщика. З дитинства хлопець цікавився славною історією Чигиринщини, овіяною козацькою та гайдамацькою героїкою, оспіваною в історичних переказах, піснях і думах кобзарів, у поезії Тараса Шевченка. Він самотужки навчився читати, з інтересом ходив до школи в Бобровиці, а з 12 років був змушений батракувати, хоч мрія здобути освіту, стати учителем не покидала його. І ось у 1921р. 18-річний Іван закінчує шестимісячні педагогічні курси в Чигирині і стає учителем трудової школи. Це був важливий і цікавий період українського відродження, започаткований утворенням Української Народної Республіки, частково продовжений політикою "українізації", що її проводили більшовики з метою ослаблення українського руху опору і насадження своєї влади. І.І. Шевченко був одним з активних провідників українізації, прищеплював учням інтерес до історії України, рідного краю, любов до української мови. Паралельно і сам продовжував учитися: закінчив трирічні педагогічні курси, а згодом історичний факультет Київського педінституту, викладав історію в зоотехнікумі. Тогочасні підручники з української історії ще частково базувалися на працях М.Грушевського, Д.Багалія, О.Єфименко, М.Слабченка, Д.Яворицького та інших прихильників окремішності історії українського народу. Водночас дедалі активніше запроваджувалася марксистська схема історичного процесу, насаджувався партійно-класовий підхід до оцінки подій і явищ, історична наука зазнавала ревізії та більшовицької ідеологізації. За таких умов Іван Іванович, з одного боку, здобув належний багаж знань з української історії і щедро передавав їх учням, утвердився в національно-демократичному розумінні історії українського народу, а з другого боку, він як і багато інших учителів та викладачів, був змушений опановувати марксистську, так звану матеріалістичну історіографію і дотримуватися її офіційних парадигм. Особливо важко довелося йому пережити драматичні події 30-х років: припинення політики українізації, заборону історичної схеми і концепції М.Грушевського та звинувачення його в буржуазному націоналізмі, зловісну критику "яворщини"," судові процеси над учасниками СВУ і національного центру, насильницьку колективізацію, голодомор 1932 – 1933 рр., масові репресії і великий терор, канонізацію Короткого курсу історії ВКП(б) як "останнього слова в історичній науці". Усе це не могло не відбитися на світогляді Івана Івановича, тим більше, що з 1929 р. він уже був членом ВКП(б), а з 1930 по 1938 рік п...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet