Стан навчання української мови у Польщі після виселення 1947 року

Коли говоримо про українське шкільництво у Польщі у наш час, мусимо вдатися до певного історичного введення. Це необхідно як для вивчення того, чим є сучасне українство у Польщі, так і для розуміння поодиноких складових елементів, що до цього відносяться, зокрема, навчання рідної мови чи рідномовного шкільництва.
Українці у Польщі – це корінні жителі Надсяння, Холмщини, Підпяшшя, Лемківщини. Внаслідок історичних обставин – насильного переселення 1944 – 1946рр. у Радянську Україну, українська національна частка у Польщі зменшилася на 500 тисяч осіб [1]. Внаслідок ганебної акції "Вісла" 1947 р. на північно-західні окраїни цієї держави депортовано 140 тисяч чергових українців. Поселено їх у селах і селищах, дотримуючись нормативів, за якими в одній громаді їх мало бути не більше, як 10%. Розігнано і розпорошено цілі українські села, зліквідовано повністю всю громадську структуру, яка творилася сотнями років. Основна мета акції – денаціоналізація українського населення.

Таблиця 1
Переселення українців — акція "Вісла" 1947р. –
розміщення у західних і північних воєводствах Польщі [2]

Чп Воєводство Число переселених
1 Білосток 995 осіб
2 Гданськ 5.280
3 Кошалін 31.169
4 Ольштин 56.625
5 Ополє 2.542
6 Познань 1.437
7 Ще цін 15.058
8 Вроцлав 15.491
9 Зєльона Гура 10.870
 Разом 139.467

Українців, отже, переселено до дев'яти тогочасних польських воєводств. Таким чином, з 1947 р. годі й говорити про будь-яку форму громадської активності українців. На нових місцях не відкривалися ні школи, де можна було б учитися українською мовою, ні церкви, де б ішла служба українською. Не дозволялося жодних громадських починів, які б мали в собі хоча б крихітку національного елементу.
Таке ставлення польської влади викликало в українців як почуття кривди, так і почуття непевності перебування на нових місцях. Крім того, влада не мала бажаного контролю над тим, що відбувається всередині українських гетто. Вона не передбачала повернення українців на батьківщину, тож їй слід було вжити заходів відносно стабілізації положення української громади в Польщі. Такі директиви подало у 1952 р. Політбюро ЦК Польської Об'єднаної Робітничої Партії. З цього року можемо говорити і про початок творення українського життя у Польській народній республіці, зокрема, про виникнення перших пунктів навчання українській мові у Польщі після 1947 р.
Міністерство освіти і виховання Польщі, у двох постановах (від 4 липня 1952 року – Нр II І-5232/52 та від 15 вересня 1952 – Нр S0 5-7630/52) подало перші директиви відносно організації навчання української мови у Польщі [3]. У них указувалося, що таке навчання можна організувати лише за згодою і на бажання батьків, а вчителями могли бути лише особи, які добре володіли українською мовою. Навчання мало починатися з II класу початкової школи, по 3 години на день, рекомендувалося використовувати підручники з Радянської України.
Найпоширенішою формою навчання української мови у Польщі були (і є до сьогодні) т.зв. пункти навчання української мови, їх організовують при школах, де є відповідна кількість (зафіксована законом) дітей. Це число (мінімум), за різних років змінювалося: у 50-х – 7 дітей, у наш час – троє учнів. Навчання у пунктах проводиться здебільшого після всіх шкільних занять, тому що в одному пункті можуть учитися діти з різних шкіл, а то й місцевостей. Навчання однієї групи призначається у різний час протягом 2 – 3 годин. Пункти можуть бути як міжкласові, так і міжшкільні.
Друга форма навчання – це школи з українською мовою навчання або школи з додатковим навчанням української мови. Треба зважити нате, що після депортації українці були розселені майже по всій країні і ніде не були у більшості, рідко траплялися села, де проживали лише вони[4].

Таблиця 2
Розвиток українського шкільництва у Польщі після 1947 року

Рік Школи Кількість дітей в школах Пункти Кількість дітей в пунктах Разом
1952/53   24 487 487
1953/54   18 330 330
1954/55   19 424 424
1955/56   82 1625 1625
1956/57 2 56 141 2590 2649
1957/58 8 279 142 2377 2656
1958/59 9 441 152 2602 3043
1959/60 9 449 118 1934 2383
1960/61 9 583 143 2559 3142
1961/62 9 542 133 2141 2683
1962/63 9 568 129 2241 2824
1963/64 7 572 137 2711 3283
1964/65 5 462 130 2268 2630
1965/66 5 501 136 2667 3168
1966/67 5 398 111 2070 2468
1967/68 5 475 132 2569 3044
1969/70 6 435 96 1906 2341
1970/71 5 410 86 1665 2075
1972/73 4 440 80 1191 1631
1973/74 4 429 51 853 1282
1975/76 4 404 35 727 1139
1976/77 4 402 38 758 1160
1980/81 4 319 28 531 850
1981/82 4 294 27 528 822
1985/86 4 356 55 1136 1488
1987/88 4 358 56 1095 1453
1988/89 4 334 57 1076 1410
1989/90 4 354 60 1236 1588
1990/91 6 475 68 1358 1833
1992/93 7 783 83 1743 2526
1995/96 8 856 81 1985 2841
2000/01 5 966 104 2577 3523
2003/04 5 878 95 2103 2981

Як бачимо з наведеного вище зведення, основний розвиток навчання української мови у Польщі почався після 1956 р. Саме тоді засноване Українське суспільно-культурне товариство, якому було доручено піклуватися про освітні і культурні потреби українців.
У 1956/57 н. р. виникла початкова школа з українською мовою навчання в Банях Мазурських, що на Ольштинщині, де створено 3 класи, в яких згуртовано 28 учнів. У 1959/60 н. р. тут працювало вже 7 класів. Однак як самостійна одиниця цей заклад проіснував лише до 1964 р., коли адміністративним шляхом було об’єднано українську і польську школи в одне. Це вже була не українська школа, а школа з паралельними українськими класами. У 80-ті роки почався повільний її занепад, а зараз вона зведена до пункту навчання [5].
У 1956/57 н.р. створено початкову школу з українською мовою навчання у Ярошівці, що на Вроцпавщині. Вона пропрацювала до 1969/70 н.р., а у подальшому на її місці створено пункт навчання. Навчання української мови у Ярошівці закінчується у 1973 р., коли ліквідовано і пункт через малу кількість дітей, згодом ліквідована сама школа[6].
У місцевості Чахув (Щецін) була створена перша після 1947 р. українська школа з гуртожитком. Заклад існував з 1956 до 1964 р. Школа у Тженсачу (воєв. Щецін) проіснувала лише два роки – з 1957 по 1959 р. П'ять років діяла українська початкова школа у Сонгнітах (воєв. Ольштин) – з 1957 по 1961 [7].
З вересня 1958 р. відкрито українську початкову школу у Білому Борі (воєв. Кошалін). Вона працює до сьогодні як комплекс загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання (початкова, гімназія, ліцей). З 1957 р. працює загальноосвітній ліцей у місцевості Лігниця (зараз – як комплекс: гімназія та загальноосвітній ліцей). У 1968 р. виник ліцей у Турові Ілавецькому, хоч ця школа організована була як українські класи при польському ліцеї. Зараз це окремий заклад.
З 1957 по 1964 р. існували українські класи при польському загальноосвітньому ліцеї у Перемишлі. Сьогодні там – комплекс із додатковим навчанням української мови: садок, початкова школа, гімназія, ліцей. З 1956/57 н.р. почав працювати педліцей у Бартошицях, який проіснував 14 років (його зліквідовано внаслідок шкільної реформи у Польщі). Зараз у Бартошицях працює комплекс: початкова школа і гімназія з українською мовою навчання.
Учителі української мови навчалися у створеній в 1957 р. Учительській студії у Щеціні, у згаданому педпіцеї у Бартошицях та українських філологіях при окремих університетах. У час Польської народної республіки, подібні філології створено лише в університеті у Кракові та Варшаві. У 80-х роках минулого століття подібне навчання відкрито і в Католицькому університеті в Любліні та Університеті Марії Кюрі-Склодовської у цьому ж місті. Сьогодні українська або слов'янська філологія працюють майже при всіх вищих учбових закладах Польщі.
Кількісний склад шкіл, де проводиться навчання української мови у Польщі був різний протягом існування шкіл. Перший період розвитку – кінець 50-х та початок 60-х років ХХ ст., – найбільш бурхливий, а 80-роки – майже повний розвал. Найслабкішим елементом шкільної мережі є, безумовно, пункти навчання української мови, хоча саме вони охоплюють навчанням найбільшу кількість дітей.
Варто розглянути це явище по воєводствах. Почнемо з воєводства, в якому поселено найбільшу кількість українців, тобто воєводства Ольштинського.

Таблиця 3
Навчання української мови в Ольштинському
(вармінсько-мазурському) воєводстві (по окремих роках)

Чп Шкільний рік Кількість пунктів навчання Кількість дітей
1 1956/57 26 320
2 1957/58 42 1014
3 1958/59 60 1200
4 1960/61 65 1093
5 1961/62 72 1247
6 1962/63 75 1492
7 1963/64 81 1656
8 1964/65 144 1876
9 1965/66 93 1597
10 1967/68 82 1544
11 1968/69 54 1009
12 1969/70 67 1170
13 1972/73 34 620
14 1973/74 31 535
15 1975/76 17 245
16 1976/77 24 440
17 1980/81 18 356
18 1987/88 33 562
19 1988/89 33 534
20 1992/93 26 577
21 2002/03 43 1013
22 2003/04 43 1082

Отже, найпродуктивнішим роком навчання української в Ольштинському воєводстві був 1964/65 н.р., коли навчалося 1876 учнів і діяло 144 пункти. На сьогодні дітей зменшилося на 40%, а пунктів – на 70 %. Нині у тих пунктах працює понад 40 вчителів (понад 80 у 60-х роках).
Найбільших кількісних утрат зазнало українське населення Кошалівського воєводства у період з 1947 по 1989 р. Тут у 80-х роках значна кількість українців, здебільшого молодь, емігрувала на Захід. Розглянемо стан у Західно-поморському і частково у Поморському воєводствах.

Таблиця 4
Навчання української мови в Західно-поморському
і частково Поморському воєводствах (у вибраних роках)

Чп Шкільний рік Кількість пунктів навчання Кількість дітей
1 1956/57 32 26
2 1957/58 46 648
3 1958/59 44 712
4 1959/60 28 442
5 1960/61 35 580
6 1961/62 39 770
7 1962/63 35 754
8 1963/64 28 604
9 1964/65 22 435
10 1965/66 22 427
11 1967/68 21 460
12 1969/70 14 290
13 1972/73 14 246
14 1973/74 9 223
15 1975/76 5 72
16 1976/77 6 105
17 1980/81 5 86
18 1985/86 10 196
19 1987/88 14 273
20 1988/89 10 239
21 1990/91 13 303
22 1991/92 13 322
23 1993/94 12 394
24 1994/95 11 379
25 1995/96 11 348
26 1996/97 11 353
27 2003/04 14 343
28 2004/05 14 301

У найкращому 1961/62 н. р. на цій території навчалося 770 учнів (у пунктах навчання української мови). У найгіршому 1975/76 н. р. – лише 72 учні.

Таблиця 5
Навчання української мови у вибраних місцевостях Кошалінщини

Місцевість Рік шкільний Кількість дітей
Кошалін (місто) 1984/85 70
 1985/86 71
 1986/87 76
 1990/91 75
 1991/92 83
 1992/93 93
 1993/94 102
 1994/95 88
 1995/96 90
 1997/98 80
 1998/99 74
 1999/00 67
 2000/01 68
 2001/02 74
 2002/03 67
 2003/04 62
 2004/05 60
Битув 1990/91 ЗО
 1991/92 43
 1992/93 53
 1993/94 50
 1994/95 49
 1995/96 46
 1996/97 43
 1997/98 35
 1998/99 49
 1999/00 47
 2000/01 50
 2001/02 47
 2002/03 48
 2003/04 46
М'ястко 1994/95 11
 1995/96 11
 1996/97 16
 1997/98 18
 1998/99 22
 1999/00 22
 2000/01 24
 2001/02 24
 2002/03 18
 2003/04 25

Розглянемо стан навчання української мови у вибраних роках на території сьогоднішнього Підкарпатського воєводства (колишнє воєводство Ряшівське та Перемиське і частково Кроснянське).

Таблиця 6
Навчання української мови у вибраних роках у Підкарпатському воєводстві

Чп Шкільний рік Кількість пунктів навчання Кількість дітей
1 1956/57 8 90
2 1957/58 9 98
3 1958/59 10 115
4 1960/61 10 296
5 1961/62 6 247
6 1962/63 4 130
7 1963/64 5 130
8 1964/65 6 185
9 1965/66 5 149
10 1969/70 6 181
11 1972/73 7 159
12 1973/74 6 154
13 1975/76 3 89
14 1976/77 5 161
15 1980/81 2 66
16 1987/88 6 193
17 1988/89 6 182
18 1992/93 10 208
19 1999/00 19 351
20 2003/04 11 211
21 2004/05 11 201

На початку 80-х років, як бачимо, майже цілковитий занепад навчання української на Рідних землях – лише два пункти навчання і всього 66 дітей. Порівнюючи найпродуктивніший 1960/61 н. р. – (296 учнів і 19 пунктів навчання) у порівнянні із 1999/2000 н. р. отримаємо цифри: 32 % зниження кількості дітей і зменшення кількості пунктів на 42%.
І ще декілька вибраних місцевостей Підкарпатського воєводства.

Таблиця 7
Пункт навчання української мови у Сяноці [8]

Чп Шкільний рік Кількість груп навчання Кількість
годин в тиж. на всі гр. Кількість дітей Разом дітей
    садок поч. шк. гімн Серед, школа 
1 2004/05 5 15 4 12 4 14 34
2 2003/04 5 15 4 7 6 14 31
3 2002/03 5 15 4 7 6 14 31
4 2001/02 5 15 3 7 8 14 32
5 2000/01 5 15 3 7 8 14 14
6 1999/00 5 15 2 18 14 - 32
7 1998/99 5 15 2 34 - - 36
8 1997/98 5 15 - 34 - - 34
9 1996/97 5 15 - 35 - - 35
10 1995/96 5 15 - 35 - - 35
11 1994/95 5 15 - 35 - - 35
12 1993/94 4 9 - 26 - - 26
13 1992/93 4 9 - 26 - - 26
14 1991/92 4 9 - 18 - - 18
15 1990/91 4 9 - 14 - - 14
16 1989/90 2 6 - 10 - - 10
17 1969/70 1 3 - 5 - - 5
18 1968/69 1 3 - 7 - - 7
19 1967/68 1 3 - 12 - - 12
20 1966/67 1 3 - 12 - - 12
21 1965/66 1 3 - 14 - - 14
22 1964/65 1 3 - 16 - - 16
23 1963/64 1 3 - 15 - - 15

Таблиця 8
Пункт навчання української мови у Мокрому/Загір'ї [9]

Ч.п. Шкільний рік Кількість груп Кількість годин навчання Кількість дітей
    Початкова школа Гімназія Разом
1 2004/2005   24 10 34
2 2003/2004 2 + 1 6 + 2 24 10 34
3 2002/2003 2 + 1 6 + 2 27 10 37
4 2001/2002 2 + 1 6 + 2 29 12 41
5 2000/2001 3 + 1 9 + 3 27 14 45
6 1999/2000 3 + 1 9 + 2 31 14 45
7 1998/1999 4 12 32  32
8 1997/1998 4 12 39  39
9 1996/1997 4 12 37  37
10 1995/1996 4 12 44  44
11 1994/1995 4 12 38  38
12 1993/1994 4 12 39  39
13 1992/1993 4 12 36  36
14 1991/1992 3 9 37  37
15 1990/1991 3 9 38  38
16 1989/1990 3 9 47  47
17 1988/1989 4 12 42  42
18 1987/1988 3 9 27  27
19 1986/1987 4 12 37  37
20 1985/1986 4 12 45  45
21 1984/1985 4 12 51  51
22 1983/1984 4 12 46  46
23 1982/1983 4 12 45  45
24 1981/1982 4 12 47  47
25 1980/1981 3 9 48  48
26 1979/1980 3 9 47  47
27 1978/1979 2 6 43  43
28 1977/1978    бракує вчителів
29 1976/1977 1 3 35  35
ЗО 1975/1976 2 6 33  33
31 1974/1975     
32 1973/1974 2 6 28  28
33 1972/1973 3 9 49  49
34 1971/1972 3 9 38  38
35 1970/1971 4 12 49  49
36 1969/1970 4 12 41  41
37 1968/1969 4 12 57  57
38 1967/1968 4 12 58  58
39 1966/67 3 9 41  41
40 1965/1966 4 12 49  49
41 1964/1965 4 12 53  53
42 1963/1964 4 12 54  54
43 1962/1963 4 12 60  60
44 1961/1962 4 12 58  58
45 1960/1961 4 12 52  52
46 1959/1960 4 12 53  53
47 1958/1959 3 9 48  48

Таблиця 9
Пункт навчання української мови у Репеді [10]

Ч.п. Шкільний рік Кількість груп Кількість годин навчання Кількість дітей
    Садок Початкова школа Гімназія Разом
1 2004/2005      12
2 2003/2004 2 6  6 6 12
3 2002/2003 2 6  3 5 8
4 2001/2002 2 6  5 4 9
5 2000/2001 2 6  6 4 10
6 1999/2000 1 3  9 2 11
7 1998/1999 2 6  11  11
8 1997/1998 2 6  10  10
9 1996/1997 2 6  12  12
10 1995/1996 2 6  9  9
11 1994/1995 2 6  11  11
12 1993/1994 2 6  15  15
13 1992/1993 2 6  11  11
14 1991/1992 2 6  11  11
15 1990/1991 3 9  17  17
16 1989/1990 2 6  17  17

Плідно протягом останніх років почали працювати на Рідному Підляшші, хоча тут історія навчання української мови – це відносно недавнє минуле.

Таблиця 10
Навчання української мови на Підляшші у вибраних роках [11]

Чп Шкільний рік Кількість пунктів навчання Кількість дітей
 1994/95 1 112
 1995/96 2 131
 1996/97 2 144
 1997/98 2 132
 1998/99 2 112
 1999/00 2 128
 2000/01 2 125
 2001/02 2 143
 2002/03 2 143
 2003/04 4 180
 2004/05 4 213

Найбільш визнаною школою у свій час був IV Загальноосвітній ліцей у Легніци (зараз Доліш-ньосілезійське воєводство, до того – Лігницьке і Вроцлавське). Школа почала працювати з 1 вересня 1957 р. у першому класі навчалося 22 учні. У 1962 р. ліцей став окремою шкільною установою у Лігниці. З 1 вересня цього року директором ліцею стала пані Ірина Снігур, яка до цього очолювала школу до 1977 р. У вересні 1993 школа отримала нові приміщення. З 1998 року установа працює як комплекс: гімназія та загальноосвітній ліцей. Однак протягом 90-х років іде постійний її занепад і не так через виникнення подібних шкіл у Білому Борі, Перемишлі чи Турові, як через неспроможність залучити в учні місцеве українське населення, здебільшого етнічних лемків. Коли до Лігниці приходила молодь з інших регіонів Польщі (60% загальної кількості учнів), цієї проблеми не було. Дуже зашкодили розвитку закладу внутрішні непорозуміння як в учительському колективі, так і в місцевій українській громаді. Зараз установа ледве виживає [72].
Українські класи при польському ліцеї в Гурові Ілавецькому почали працювати з першого вересня 1968 р., навчання розпочало у першому класі 40 учнів. На навчання українській мові було виділено 4 годин щотижневе. Спочатку школа у Турові була навчальним регіональним закладом, тобто його учні були з Вармії і Мазур. Криза навчання настала під кінець 70-х р. – у 1978 р., а згодом і в 1980 р., коли не набрали потрібної кількості учнів і замість українських класів було створено змішані польсько-українські. Але 1 вересня 1990 р. відкривається у Турові окремий ліцей з українською мовою навчання. Його директором став Мирон Сич. З 1996 р. школа працює у новому будинку. Зараз гуровський заклад – це комплекс з українською мовою навчання, який охоплює гімназію, загальноосвітній та профільований ліцеї [13].
Комплекс загальноосвітніх шкіл у Перемишлі може похвалитися дуже довгою історією. У 1911 р. була створена українська семикласна школа, яку польська адміністрація закрила в жовтні 1945 р. У 60-х роках проведено у Перемишлі невдалу спробу втримати хоч би створені у цей час українські класи при польській школі.
З 1 вересня 1991 р. вдалося відкрити початкову україномовну школу, її директором став пан Юліян Бак. Науку розпочали тоді у всіх семи класах та нульовому класі (145 учнів). З 1995/96 н. р. школа працює як комплекс: початкова та ліцей, а з 1999/2000 н. р. ще й гімназія[74]. Перемиська Шашкевичівка – чи не єдина школа, де навчаються української мови, і яка серед малих шкіл здобула місце у першій десятці подібних установ у Польщі [75].
З 2 вересня 1958 р. почала свою історію україномовна школа у Білому Борі. 19 березня 1961 р. їй присвоєно ім'я Тараса Шевченка. На початку тут училося 57 учнів, у 1996 р. на її основі відкрито загальноосвітній ліцей. Функціонує гуртожиток для учнів з інших міст. У 1983 р. учні і вчителі переселилися до нових будинків, які збудовані переважно на кошти самооподаткування української громади у Польщі та української діаспори у світі. Після шкільної реформи 1999/2000 н. р. школа працює як повноцінний комплекс загальноосвітніх закладів: початкова школа, гімназія та ліцей.

Таблиця 11
Кількість учнів у Білобірській школі у вибраних роках [76]

Шкільний рік Кількість учнів Шкільний рік Кількість учнів Шкільний рік Кількість учнів
1958/59 57 1974/75 69 1990/91 106
1959/60 62 1975/76 69 1991/92 113
1960/61 80 1976/77 68 1992/93 110
1961/62 80 1977/78 75 1993/94 108
1962/63 71 1978/79 101 1994/95 105
1963/64 75 1979/80 85 1995/96 103
1964/65 68 1980/81 78 1999/00 153
1965/66 54 1981/82 60 2000/01 153
1966/67 65 1982/83 52 2002/03 142
1967/68 75 1983/84 71 2003/04 141
1968/69 84 1984/85 74 2004/05 136
1969/70 76 1985/86 90  
1970/71 72 1986/87 98  
1971/72 65 1987/88 99  
1972/73 63 1988/89 106  
1973/74 69 1989/90 109  

Наймолодша школа, в якій навчаються української мови у Польщі, – Комплекс загальноосвітніх шкіл ім. Лесі Українки у Бартошицях. Школа почала працювати з вересня 1990 р., а її першим директором став Ярослав Марушечко. До комплексу входять: початкова школа та гімназія. Протягом останніх 15-ти років школу закінчили 202 учні [77].
Видавнича справа після 1989 року Після 1989 р. слід було негайно змінювати застарілі програми навчання і підручники. Це стосувалося всієї країни. Після шкільної реформи та скорочення часу навчання у початковій школі до 6-ти років, введення 3-річної гімназії та 3-річного ліцею, треба було змінювати і самі програми. Це стосувалося також і шкільництва нацменшин. Не маючи підготовлених до цього фахівців, українство у Польщі мусило опрацювати власні посібники, які згодом були видані МЕН. Єдиними спеціалістами у видавничій справі були ті, хто раніше опрацьовував підручники, був науковцем або через довголітню практичну роботу став авторитетом у шкільній справі. Маю на увазі невтомного д-ра Ярослава Грицковяна, проф. Михайла Лесева, покійного професора лінгвістичного ліцею Івана Співака. Щодо підручників з України, то вони у Польщі є, і ми ними користуємося, але вибірково: з огляду на обмежений час навчання мови протягом тижня (зокрема в пунктах), а почасти зважаючи на особливості мови (вона важка для українських дітей з Польщі), і на методику навчання мови. Особливістю викладання є те, що вчитель у Польщі ніколи не може обмежуватися лише навчанням тільки мови: йому слід передати ще й основні знання з історії, географії, народознавства. І це все – протягом обмеженого часу. Ці вищезгадані обставини стають вирішальними у процесі навчання. Школи, в яких на процес навчання виділено більше годин, більше використовують книжки з України, а в пунктах, використання українських підручників неможливе, для них немає жодного пристосованого ані підручника, ані посібника. Використовуються, звичайно, і букварі з України, і підручники, опрацьовані для шкіл, однак їх автори брали до уваги навчальний процес, який притаманний школам, а навчання у пунктах своєрідне. Тут треба брати до уваги і змішані групи (віково і за рівнем знання мови), і обмежений час навчання (від двох до трьох годин щотижневе), і постійні проблеми з відвідуванням уроків учнями, а також ставлення батьків до самого навчання.
У 1999 р. з'явився у Польщі зошит вправ з української мови для першого класу "Джерельце" авторства пані Марії Луцької. Зошит має рекомендацію МЕН. Для другого класу є в нас комплект – зошит вправ і підручник. Підручник д-ра Ярослава Грицьковяна, що з'явився у 1996 р. Зошит вправ склала пані Марія Мричко, його видано у 2000 р. Учням третього класу початкової школи пропонується підручник пані Любомири Пилипович "Разом з сонечком", видання 2000 р. Авторка приділяє увагу національному вихованню дітей, що помітно, коли читаємо зміст підручника: "Наші предки", "Нема кореня без рослини, а нас без Батьківщини", "Мати, мова, Батьківщина – цілющі слова". Українські традиції відображені у розділах: " Іде звізда чудна – Різдво Христове", "Прощався рік старенький, привітався молоденький", "Христос Воскрес". Пропонуються тексти Д.Чередниченка, В.Голобородька, Л.Храпливої, М.Сингаївського, Т.Коломієць, Т.Шевченка, Л.Українки, М.Вовчка та інших. Деякі слова з кожного тексту авторка пояснює, посилаючись на польську мову. У 2002 році з'явилася хрестоматія для 1 – 3 класів початкової школи, опрацьована Любомирною Пилипович, – "Чотири пори року". Хрестоматія рекомендована МЕН. Добірка текстів різних авторів проведена тут і укладена згідно з порядком пір року, окремі розділи присвячуються весні, літу, осені та зимі. Тут уміщені твори українських письменників з Польщі, окремо виділені лічилки та скоромовки і все, що може стати у нагоді вчителеві молодших класів. Книжка дуже потрібна.
Для четвертих класів початкової школи призначений комплект: підручник української літератури та мови "Рушничок" та зошит вправ (під таким самим заголовком). Вони опрацьовані Луцією Дрозд та Анною Мазур і видані у 2001 р. Книжки рекомендовані МЕН (Нр 281 та 282 від 2001р.). Окремі розділи підручника визначають пори року: "Ой, літечко, не відлітай", "Осіння вистава", "Зимові радощі", "Звідусіль весна". Тут уміщені твори В.Сухомлинського, Н.Забіли, О.Олеся, Р.Завадовича, М.Левицького, П.Тичини, О.Гончара, .І.Антонича, Г.Сковороди, І.Франка, М.Підгірянки, Т.Шевченка та інших. Є українські казки, легенди, тексти, в яких розкриваються наші традиційні обряди. Тексти обов'язково обговорюються. Діти вивчають і граматику – алфавіт, склад, приголосні та голосні звуки, закріплюється поняття синонімів. Учні отримують інформацію про види речень, присудок та підмет, відміну іменника та дієслова, прикметника тощо. Відповідно до цього, укладений і зошит вправ. Тут багато завдань для самостійної роботи.
Для п'ятого класу пропонується підручник д-ра Ярослава Грицковяна "Виноградник". Тексти, дібрані автором, вводять учнів у світ княжої України, козацької слави, стрілецьких змагань (Л.Українка, Н.Забіла, А.Хижняк, І.Франко, Р.Завадович, В.Антонич, Б.Лепкий та інші). Окремі розділи присвячені славним особистостям України. У підручнику вміщені загальносвітові літературні надбання – міфи, казки. Щодо граматики автор, висвітлюючи певні теми, відсилає нас до окремої книжки – "Шкільної граматики української мови". У 2002 р. видано підручник для шостого класу "Берегиня", автори Анна та Ірина Дрозд, він має рекомендацію МЕН. З другого розділу тут вміщено доволі широкі фрагменти літературних творів. ("Втеча трьох братів з Азова", "Маруся Богуславка", твори М.Вовчка, Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, Б.Грінченка та інші). У третьому розділі вміщено казки П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Л.Глібова, співомовки С.Руданського та інші. У наступному – твори, зокрема Б.І.Антонича, Є.Гуцала та В.Стуса, а також коротенькі енциклопедичні інформації про окремих авторів. Підручник починається переліком історичних народних козацьких і стрілецьких пісень, наводяться й обрядові пісні (колядки, веснянки, колискові, русальні і купальські). Граматика обговорюється, згідно з програмою VI класу, – флексія, частини мови, речення, правила правопису. Вчителям і учням початкових шкіл (а то й гімназії та ліцею) стають у нагоді. "Шкільна граматика української мови" проф. Михайла Лесіва "Збірник диктантів з української мови" професора ліцею Івана Співака "Методика навчання української мови та літератури" д-ра Ярослава Грицковяна "Самовчитель української мови" проф Івана Співака, "Калиновий міст" – збірник матеріалів для художньої самодіяльності в дитячих та молодіжних гуртках" проф. ліцею Марії Мандрик-Філь. Заслуговує на увагу видана у 2003 р. "Хрестоматія" української літератури – упорядник Богдан Гук. Позакласна робота – дуже поширений у нас спосіб роботи з дітьми, зокрема там, де немає змоги створити школи чи хоч би пункт навчання. Значною мірою допомагає посібник проф. Марії Мандрик-Філь – "Калиновий міст" (1997 р.), де вміщено матеріали для художньої самодіяльності в дитячих та молодіжних гуртках. У першому розділі – "Я заховаю в серці Україну" – авторка пропонує ряд віршів, присвячених нашій Батьківщині. Серед авторів – О.Олесь, Ю.Шкрумеляк, О.Пчілка, І.Калинець, В.Стус, Л.Полтава та інші. Тут є також поетичні монтажі – "Ми діти твої, Україно" (О.Гудим, О.Нагупяк), "Мова – душа народу" (М.Мандрик-Філь), "Пісне! Велична, рідна пісне!" (М.Мандрик-Філь). Чергові розділи присвячені темам: "Ми героям віддаєм борги", "Співай , душе моя", "Вогнище родинне", "Люби природу", "Сто вітрів". Подібне призначення має і виданий у 2004 р. посібник "Країною міркувань" (автор Марія Стець) де багато вправ та завдань на метикування, кмітливість. Посібник може бути допоміжним матеріалом, використовуватися під час навчання української мови.

Післямова

Навчання у Польщі української мови велося до 1992р., згідно з розпорядженням МЕН від 21 грудня 1988 р (№ 67). Новий закон почав свою дію з березня 1992 р. Це законодавство було чинним десять років, його відмінено у 2002 р.
Згадане розпорядження визначало стандарти у сфері освіти нацменшин. Закон був виданий у час, коли Польща почала будувати свою демократію і був корисним як для держави, так і для національних меншин. Перш за все, визначено поняття і терміни, що стосуються шкільництва: школи з рідною мовою навчання" – установи, в яких усі предмети викладаються мовою даної меншини (окрім польської мови та історії), "двомовні школи" — такі, в яких навчання ведеться двома паралельними і рівноважними мовами (нацменшинною та польською), школи з додатковим навчанням рідної мови (навчання ведеться польською мовою, але у школі йде також навчання рідної мови даної національної меншини), а також міжкласові, міжшкільні і міжвідділові групи навчання рідної мови (залежно від відмінностей та місцевих умов). Дуже позитивним було те, що ставало можливим навчання рідної мови вже у садочках. Мову нацменшостей зараховано до обов'язкових предметів при збереженні добровільності навчання.
З 1 січня 2003 р. набув чинності новий закон: розпорядження МЕНІС від 3 грудня 2002 р., за яким скасовано записи, в яких ішлося про обов'язковість навчання, "зникли" записи відносно садочків, з упертістю вводиться речення про "країну походження" даної меншини, що виразно підкреслює, що українці у Польщі гості. Відкинуті всі пропозиції, складені ОУП.
Освіта, як жодна інша сфера, не любить непередбачених і надто швидких змін. На жаль, нова реформа довела до реорганізації шкільництва, в результаті якої українське шкільництво у Польщі зазнало найбільших втрат. Незмінними лишилися тільки пункти навчання, але чи вони працюють, чи перестають діяти нікому за тим простежити. І як додаток подаємо таблицю, в якій зображено наслідки перепису населення Польщі 2002 р. щодо кількості українців. Нашу статтю ми почали з таблиці переселення 1947 р., отже варто порівняти, як це виглядає сьогодні. Хоча треба зважити, що українці дуже неохоче записували себе українцями (!), що є хибою не лише української громади, але, у першу чергу, демократії у Польщі (були випадки і спроби фальшувати перепис; велика частина польських громадян узагалі на запитання про свою національність відмовилася відповідати).

Таблиця 12
Українці у воєводставах Польщі за переписом населення 2002 [19]

п.ч. Українці у воєводствах Чисельність українців Чисельність "лемків" Не встановлено національності
 Загалом 30.957 5863 774.885
1 Dolnoslaskie (долішньосілезійське – Вроцлав) 1.859 3.084 45.366
2 Kujawsko-Pomorskie (куявськопоморське – Бидгощ) 191 16 23.343
3 Lubelskie (любельське – Люблін) 694 5 24.729
4 Lubelskie (любуське – Зєльона Гура 769 791 19.663
5 Lodzkie (лудзкє – Лудзь) 290 6 46.612
6 Malopolskie (малопольське – Кракув) 754 1.584 33.050
7
Malopolskie (мазовєцкє – Варшава) 1.281 ЗО 163.228
8 Ороlskie (опольське – Ополє) 275 10 62.443
9 Podkarpackie (подкарпатске – Ряшів) 3.271 147 19.055
10 Podlaskie (подляскє – Бялисток) 1.441 7 18.060
11 Роmorskie (поморскє – Гданськ) 2.987 39 43.606
12 Slaskie (сілезійське – Катовіце) 660 20 193.552
13 Swietokrzyskie(свєнтокжискє – Кєльце) 141 1 18.328
14 Warminsko-Mazurskie (варманськомазур ське – Ольштин) 12.009 13 22.815
15 Wielkopolskie (вєлькопольскє – Познань) 392 44 19.392
16 Zachodniopomorskie (західньопоморське – Щецін) 3.943 66 21.643

ЛІТЕРАТУРА:

1. Misiio E., Repatriacja czy deportacja. Przesiedlenie Ukraińców z Polski do USRR 1944 – 1946, Archiwum Ukraińskie, Warszawa 1996, s.9.
2 Misiio E., Akcja "Wisła", Archiwum Ukraińskie, Warszawa 1993, s. 443 – 445.
3.  Заброварний C., Відродження українського шкільництва (1952 – 1958), у: Український альманах 1997, Варшава 1997, с. 256.
4.  Ukraińcy w Polsce 1989 – 1993,W-wa 199, c. 310 – 312 Стан українського шкільництва від II до Vпленуму ГП УСКТ і реалізація постанов І! пленуму – інформація ГП УСКТ від 1962, архів УСКТ(ОУП).
Сирник М., Українське шкільництво у Польщі після 1989 року. Звіт УВТ. Гурово Ілавецьке 2005.
5. Бень С., Бані мазурські та околиці, у: Український альманах 1997, Варшава 1997. с. 267 – 268.
6. Syrnyk J., Szkolnictwo ukraińskie na DolnymŚląsku, (y:) http://www.ridnamowa.prv.pl/.
7. Український альманах 1997, c. 270 – 272.
8. Яра M. – Навчання української мови у Сяноці 1963 – 2005, архів автора.
9. Онишканич М., Пункти навчання української мови у Польщі – Мокре, (у) Українське шкільництво у Польщі після 1989 року. Звіт УВТ, Гурово Ілавецькє, 2005.
10.  Тима-Городецька Д., Пункти навчання української мови у Польщі – Репедь, (у) Українське шкільництво у Польщі після 1989 року. Звіт УВТ, Гурово Ілавецьке, 2005.
11.  Томчук Є., Пункти навчання української мови в Підляському воєводстві, архів автора.
12.  Historia szkoły – IV Liceum Ogólnokształcącew Legnicy, (y:) http://www.ridnamowa.prv.pl/, polskawersja językowa, historia.
13.  Українська школа в Турові Ілавецькому. Історичний нарис, Górowo Iławeckie 2004, c. 14 – 16.
14.  Zespół Szkół Ogólnokształcących im.Markiana Szaszkiewicza w Przemyślu, (y:) http://www.szaszk.edu.pl/index1.htm.
15.  ГукБ., Шашкевичівка є тренді, (у:) Наше Слово, Нр 19, 3 травня 2004.
16.  Дрозд Л., Білобірська школа, (у:) Український альманах 1997, Варшава 1997, с.273 – 275, Дрозд І., Українське шкільництво в західно-поморську воєводстві у 2002/03 шк.р., (у:) http://www.ridnamowa.prv.pl/, Стан, перспективи і загрози українського шкільництва. Звіт УВТ 1999/2000, (у:) http:// ww.ridnamowa.prv.pl/
17.  Мігус С., Ювілей бартошицької альма-матер, (у:) Наше Слово Нр 42, 16 жовтня 2005.
18.  Сирник М., Українське шкільництво у Польщі після 1989 року. Рапорт 2004, (у:) http://www.ridnamowa.prv.pl/
19.  Сирник М., Перепис населення 2002 року. Спроба аналізу, (у:) Наше Слово, №41, 12 жовтня 2003 року.