Олекса Мусієнко – у житті і творчості

Мусієнко Олекса Григорович народився 25 лютого 1935 р. у с.Велика Павлівка Зiнькiвського р-ну на Полтавщині в сім'ї потомственних українських козаків. У лихоліття сталінського терору вся його родина (батько, мати, старша сестра, дід i чотири дядьки) була фiзично знищена, і він опинився в спецпатронатi для дітей репресованих "ворогів народу". З 1943 р. заробляв на хліб, пасучи громадську череду, і водночас навчався, писав вірші. Закінчивши в рік смерті Сталіна з медаллю середню школу, вступив до Київського університету ім.Тараса Шевченка. Ще в студентську пору виявив нахил до архiвно-пошукової і творчої роботи. Після закінчення факультету журналістики тривалий час працював на рядовій газетній та видавничій ниві.
Олекса Мусієнко – відомий автор історико-документальних романів про долю України в Другій світовій війні: "Золоті ворота" /1962/, "Чорне сонце" /1966/, "Білий морок" /1970/, "Голубий берег" /1978/ (у спiвавторствi), "Багряна вежа" /1982/, повістей "Перевал" /1975/, "Спалах" /1976/; збірок есе "Пересвіти" /1985/, "Український етноцид" /1994/.
У роки горбачовської "перебудови" ініціював заснування благодійного Фонду "Мартиролог України", який поставив собі за мету: увічнення імен синів і дочок українського народу, які віддали своє життя за свободу і щастя рідного краю. Творча асоціація Фонду випустила в свiт поминальник "З порога смерті" /1992/ та підготувала до друку тритомник "Олтар скорботи" (мартиролог українського письменства, культури і науки), "Чорні тюльпани" (афганський мартиролог України), "Тернова ружа" (жіночий мартиролог України).
У добу постсталiнського тоталітаризму не був удостоєний ніяких почесних звань, літературних премій чи інших компартійних нагород.