Відкриття університету на Чернігівщині: з історії проблеми

Вперше питання про відкриття університету на Лівобережній Україні обговорювалося в кабінеті останнього гетьмана України графа К.Г.Розумовського. Він доручив своєму секретарю Теплову розробити проект університету, який і був представлений на затвердження у 1760 р. Він розпочинався словами: "В склонности народа малороссийского к учению и наукам ни малого сомнения нет, потому что в Малой России от давнего времени заведенные школы ... не только по сие время не ослабевают, но еще по временам число учеников больше оказывается, желающие понять свыше того, что в школах малороссийских преподается, добровольно, положа надежду на щедрость подателей, выходят в польские школы, немецкие университеты, а иногда и до Рима прохаживали". У проекті підкреслювалося, що у Малоросії багато шкіл порівняно із Московським університетом, тому не буде нестачі в абітурієнтах. "По состоянию малороссийских школ, – сказано у Проекті, – батуринский университет в числе студентов никакого недостатка иметь не может и пред С.-Петербургским и Московским университетами великой в том авантаж предвидится" [7, 67].
У зв'язку із тим, що, на думку автора проекту, у Київській, Чернігівській та Переяславській школах "составляют значение в высших науках весьма малое..." (і тут автор проекту схибив відносно Києво-Могилянської академії), пропонувалося ввести в університеті викладання таких предметів: "Гуманиора вся, те. чистота Латинского языка, Древности, Философия новая, Юриспруденция, История, География, также высокие науки, физика, теоретическая и экспериментальная, все части математики, Геодезия, Астрономия, Анатомия, Химия, Ботаника". Зазначалося, що новий університет ні в якому разі не сприятиме закриттю вищезазначених шкіл. Навпаки, ці школи мали залишитися у попередньому стані, "принеся оному же университету вспоможение непосредственное". Таким чином, новий університет у Батурині за своїм природничо-географічним та енциклопедичним спрямуванням відповідав просвітницькому духові XVIII ст. і був у повній супротивності до богословсько-схоластичного напрямку Київської академії та Чернігівської і Переяславської семінарій [2, 132].
На жаль, у зв'язку зі смертю імператриці Єлизавети Петрівни, цей проект залишився нездійсненим. Але думка про відкриття університету не залишала представників української козацької старшини, які у 1764 р. подали Катерині II "Прошение малороссийского шляхетства й старшин, вместе с гетьманом – о восстановлении разных старинных прав Малороссии", в якому було також висловлено прохання "за прикладом іноземних держав, у яких знаходяться університети і гімназії і з такими ж привілеями, завести і у Малій Росії два університети і декілька гімназій, перший університет, який складається із 4-х факультетів, може бути у Києві, на тому ж місці, де і нині Києво-Братський училищний монастир, із якого монахів повинні вивести, і на тому місці збудувати будинки для викладачів і учнів..., а другий у Батурині, який складається із трьох факультетів, крім богословського, а гімназії у тих містах, які ми на той час підберемо" [3, 344]. Думка про відкриття університетів, зокрема Київського, Переяславського, Чернігівського та ін. звучала і в деяких наказах шляхетства в законодавчу комісію 1767 р. [4, 150, 176].
Листи останнього правителя Гетьманської Малоросії графа П.Румянцева-Задунайського до Катерини II були також підтвердженням бажання мати в Україні університети. Катерина II передала вирішення цього питання до духовної комісії, але вже у своєму листі від 22 вересня 1763 р., коли вперше познайомилася із загальним проектом перебудови Малоросії, запропонованим графом Румянцевим, вона писала: "В предприятии вашей для обучения тамошнего юношества желаю вам доброго успеха" [5, 128].
Наприкінці XVIII ст. в оточенні імператриці Катерини II, зокрема у графа Потьомкіна, виникла ідея про організацію університету в Чернігові. На той час у Російській імперії був лише Московський університет (1755). Чернігівський університет мали розмістити в будівлях Троїцько-Іллінського монастиря. Проте, цій ідеї теж не судилося збутися. "Намір відкрити в Чернігові університет... по особливій дії промислу Божого не відбувся. Головний винуватець цих замірів славетний князь Тавриди Потьомкін раптово помер у дорозі на шляху до міста Ясси. З його смертю померла й ідея про відкриття університету, якою він тішився" [6, 132].
Отже, у період Гетьманщини, особливо в середині XVIII ст., наполегливо і всебічно обговорювалося питання про відкриття вищих навчальних закладів на Україні, розв'язання якого підштовхувалося самим життям. Але царський
уряд Катерини II не поспішав із його вирішенням, тим більше, що невдовзі зникла і Гетьманська держава.
Із приходом до влади царя Олександра І та впровадженням його політики у галузі освіти в Росії почали відкриватися університети: Дерптський (1802), Казанський (1804), Харківський (1805), Вища Волинська гімназія у Кременці для дітей польської шляхти (1805 р., а з 1819 р. – Кременецький ліцей, що був закритий у 1831 р.). У цьому ряду стоїть і Ніжинська гімназія вищих наук князя Безбородька (заснована у 1805 р.). В її статуті було сказано: "Гімназія – публічний навчальний заклад, який займає перше місце після університетів".
Виникає питання, чому в Ніжині не було відкрито університет? На наш погляд, причина в тому, що гімназія тут відкривалася на кошти меценатів Безбородьків, а інші навчальні заклади – з ініціативи громади, яка збирала перші кошти. Далі утримання університетів ішло за рахунок держави. Ще одна причина в тому, що засновники навчального закладу в Ніжині вважали, що для університету не знайдеться достатньо студентів, бо в цьому краї не було гімназій, тобто середніх навчальних закладів. У листі від 14 червня 1818 р. на ім'я міністра народної освіти князя О.М.Голіцина граф О.Г.Кушельов-Безбородько писав: "В Нежине устрояемое училище высших наук князя Безбородко по своему первоначальному положению должно заключать в себе полный курс высших наук, нужных для гражданской и военной службы, и по неимению губернской гимназии, курс наук приготовительных" [7, Арк.З].
29 липня 1805 р. цар підписав указ про заснування Гімназії вищих наук князя Безбородька у місті Ніжині, а 4 вересня (ст. ст.) 1820 р. після завершення будівництва приміщення, вона була відкрита. Це був специфічний, вищий навчальний заклад, який поєднав у собі середню і вищу освіту.
До 1917 р. питання про відкриття університету в Ніжині не виникало, хоча Ніжинська вища школа після закриття Гімназії вищих наук кн. Безбородька у 1832 р. ще тричі змінювала свою назву: Фізико-математичний ліцей (1832 – 1840), Юридичний ліцей (1840 – 1875), Історико-філологічний інститут (1875 – 1920).
Після лютневої революції 1917 р., під час правління Тимчасового уряду колектив Історико-філологічного інституту кн. Безбородька розмірковував про подальшу долю навчального закладу, бо класичне відділення вже майже не мало студентів. Було запропоновано проект, пов'язаний із перетворенням інституту, який на той час був добре відомий своїми науковими школами та напрямками, працями видатних вчених, академіків, філологів – М.О.Лавровського, П.В.Нікітіна, М.Н.Сперанського, членів-кореспондентів Академії наук Р.Ф.Брандта, А.С.Будиловича, Г.А.Ілынського, В.І.Рєзанова, М.Н.Петровського, професорів-істориків М.Я.Арістова, М.М.Бережкова, В.Г.Ляскоронського, П.І.Люперсольського, О.І.Покровського, В.К.Піскорського та ін., своїми "Известиями..." та науковим історико-філологічним товариством традиційного класичного типу на університет. Але Тимчасовим урядом цей проект через політичну ситуацію, мабуть, і не розглядався.
Питання про відкриття університету в Ніжині виникло знову під час правління гетьмана П.Скоропадського. 29 квітня 1918 р., після повалення Центральної ради, владу захопив П.Скоропадський, який оголосив себе гетьманом України. Він звернувся до всього українського народу із Грамотою, в якій заявив про розпуск усіх органів влади і створення нових, про скасування постанов і розпоряджень урядів Центральної ради, Тимчасового уряду Росії, Ради народних комісарів. Приватна власність проголошувалася фундаментом культури і цивілізації. Гетьман обіцяв народу порядок і нормальне економічне життя.
Як свідчать протоколи засідання правління та конференції інституту навчальний заклад у 1918 р. перебував у тяжкому стані: не було чим опалювати приміщення не вистачало дров, його постійно займали військові підрозділи, не виплачувалася заробітна плата, не було коштів на утримання студентів, на ремонт тощо. Сімейно-побутові умови викладачів часто сягали критичного стану. Так, професор В.В.Новодворський тяжко захворів через нестачу матеріальних засобів для життя (психічний розлад), що змусило колектив інституту надати його численній сім'ї 300 руб. зі спеціальних коштів із подальшим поверненням і просити міністерство освіти виділити для професора 1000 руб. Ця допомога дала можливість поліпшити здоров'я В.В.Новодворського.
У колективі обговорювалося питання про підвищення працівникам інституту заробітної плати, про звільнення студентів від складання екзаменів з класичних мов, про необхідність випуску XXXII тому "Известий Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине".
На конференції 10 (23) квітня 1918 р. була заслухана доповідь директора інституту професора І.П.Козловського про пропозиції Міністерства народної освіти відносно українізації навчального закладу: 1) про утворення з наступного академічного року кафедр історії України, української мови та історії української літератури; 2) про перехід на викладання предметів українською мовою протягом найближчих 5 років; 3) про порядок залишення стипендіатів, які говорять українською мовою, при інституті для підготовки їх до професорського звання; 4) про введення з 1918/1919 академічного року обов'язкової літератури з української мови; 5) про бажане відкриття курсів з географії України, етнографії та історії мистецтв за рахунок деяких годин, виділених для класичних мов; 6) про перетворення інституту на університет і про відкриття юридичного факультету [8, Арк.ЗЗ зв.].
У цей час (від 13 квітня 1918 р.) за ініціативою Київського університету св. Володимира у Києві проходив спочатку І, а потім II з'їзди Вищих навчальних закладів України. В роботі Першого з'їзду брав участь проф. П.В.Тихомиров, а в роботі Другого – професор В.І.Рєзанов та наставник студентів О.С.Грузинський. У зв'язку із тим, що не було остаточних рішень з'їздів, пропозицію директора інституту вирішили обговорювати лише попередньо. Професор В.І.Рєзанов заявив, що події розвиваються з такою запаморочливою швидкістю, життя тече таким швидким темпом, що, якщо конференція не бажає залишитися поза течією, то їй слід, не втрачаючи жодної години, приступити до обговорення реформи, тим більше, що пропозиції щодо неї відповідають проекту перетворення інституту на університет, який свого часу був прийнятий конференцією з ініціативи професора В.Г.Ляскоронського [8, Арк.39]. До цього питання поверталися ще кілька разів. Особливу наполегливість у цьому проявляв професора В.І.Рєзанов.
2(15) травня 1918 р. на конференції інституту заслухали доповідь проф. П.В.Тихомирова делегата Першого з'їзду вищих закладів України у Києві про його роботу і прийняті резолюції. Професор повідомив про свої відвідини з приводу перетворення інституту на університет (за дорученням І.П.Козловського) директора Департаменту вищої школи, який пояснив, що урядом будуть враховані особисті інтереси професорів і службовців інституту. Професорам і викладачам пропонувалося працювати в інституті до його повного закриття, а далі – в університеті. Міністерство освіти перепон цьому не бачило. Класичну гімназію інституту пропонувалося з початку нового навчального року перетворити на гімназію загального типу [8, Арк.54]. У майбутньому університеті пропонувалося відкрити два факультети: історико-філологічний і юридичний, тому обговорювалося й питання про забезпечення викладачів квартирами, а університету – необхідними приміщеннями.
Після обговорення питання про створення в Ніжині університету, в якому взяли участь всі присутні члени правління, були прийняті "Пропозиції". Зважаючи на важливість цього документу, подаємо його повністю:
"Пропозиції, вироблені Конференцією інституту князя Безбородька у Ніжині, до законопроекту про заснування в м. Ніжині державного університету князя Безбородька.
1. У м.Ніжині засновується державний університет для осіб обох статей у складі двох факультетів – юридичного і історико-філологічного, з можливістю подальшого розширення.
2. Відкриття університету проходить по одному курсу щорічно.
3. Ніжинський університет замінює собою Історико-філологічний інститут князя Безбородька, тому отримує ім'я основоположника вищого навчального закладу в м.Ніжині і іменується "Ніжинський державний університет князя Безбородька".
4. Для відкриття юридичного факультету професори і доценти першого призиву вибираються і призначаються урядом; опісля кафедри заміщуються по конкурсу або рекомендації і по балотуванні на факультеті і раді.
5. Інститут князя Безбородька з року відкриття університету закривається і закриття проходить поступово, по одному курсу в навчальний рік.
6. Після закриття інституту при університеті відкриваються однорічні педагогічні курси для підготовки викладачів середньої школи.
7. Інтернат при інституті князя Безбородько закривається і студенти інституту, які отримали державне утримання (стипендії замість перебування в інтернаті), продовжують користуватися таким до закінчення курсу в інституті. По мірі звільнення інститутських стипендій, такі, в розмірі не менше 250 руб. в рік кожна, переходять у розпорядження історико-філологічного факультету університету для надання студентам цього факультету.
8. Директор і професори інституту стають професорами університету від дня відкриття його; законовчитель інституту – професором богослов'я; три викладачі інституту, які читали професорські обов'язкові курси з своїх спеціальностей (вони ж і наставники студентів інституту) стають: а) ті, хто має вчену ступінь – професорами університету, а б) ті, що не мають ще вченого ступеню – виконуючими обов'язки професора.
9. Особи, відзначені в п.8, складають історико-філологічний факультет і терміново обирають декана; кафедри, яких не вистачає, відкриваються наново і заміщуються по конкурсу або рекомендації і балотуються звичайним порядком.
10.  Директор, інспектор і наставник студентів інституту, надалі до останнього випуску студентів інституту, продовжують виконувати свої обов'язки по інституту за додаткову до університетського окладу винагороду. Професори продовжують читати свої лекції і вести заняття на залишених курсах інституту за додаткову ж до університетського окладу винагороду.
11.  Професори і доценти юридичного і історико-філологічного факультетів утворюють Раду університету, яка терміново обирає із своїх рядів ректора, проректора і інших посадових осіб.
12.  Все майно інституту, в тому числі і бібліотеки, переходить у власність університету, причому користування ним в повній мірі зберігається за інститутом до припинення функцій останнього.
13.  Завідування бібліотеками покладається на бібліотекаря університету.
14.  Колекції і зібрання (картин, рукописів, монет тощо) переходять нарівні з іншим майном інституту у розпорядження Правління університету і довіряються зберігачам музеїв.
15.  Відношення Почесного попечителя інституту до університету визначається Урядом за погодженням з Почесним попечителем.
16.  Останні посадові службовці інституту (секретар, бухгалтер, економ, він же екзекутор, і лікар)отримують власні посади в університеті; за ведення справ інституту до остаточної ліквідації його функцій вони отримають додаткову винагороду.
17.  Особи, які користуються державними квартирами в інституті, зберігають їх за собою. Державнокоштні студенти інституту замість казенного приміщення, яке вони займали, повинні отримати від Міністерства освіти особливу допомогу незалежно від стипендії для наймання квартири.
18.  Конференція інституту під головуванням колишнього директора інституту продовжує свої функції незалежно від Ради університету і факультетської Ради до останнього випуску абітурієнтів інституту.
19.  Введення в університеті і інституті викладання українською мовою не повинно проходити на шкоду науковій і навчальній справі. В межах можливості викладання всіх предметів українською мовою вводиться через 5 – 10 років" [8, Арк.56 – 57].
Цей документ був направлений до Міністерства освіти. 15 (28) травня 1918 р. на засіданні Правління інституту делегати Другого з'їзду вищих навчальних закладів у Києві проф. В.І.Рєзанов і наставник студентів О.С.Грузинський, доповідаючи про основні рішення, прийняті на з'їзді, розповіли і про свої зустрічі з міністром та директором Департаменту, які обіцяли матеріальну підтримку інституту.
У цей час працювала урядова комісія під керівництвом академіка В.І.Вернадського та підкомісії під керівництвом професора А.М.Лободи, які прийняли резолюцію відносно Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька. Подаємо тут тільки найважливіші її пункти:
а) незалежно від того чи іншого рішення щодо реорганізації інституту, терміново збільшити його штати і кошторисні призначення, щоб заклад міг безболісно існувати в поточному навчальному році. Надати інституту екстренну матеріальну підтримку у зв'язку з його господарською розрухою у розмірі 252017 руб. 77 коп. відповідно до пропозиції підкомісії про штати;
д) доповнити кількість інститутських кафедр, заснувавши три кафедри українознавства;
е) зробити посаду директора виборною, надати конференції право обирати директора терміном на 4 роки як із середовища професорів інституту, так і з сторонніх осіб, що мають звання професора або доктора наук, які викладають в інституті; встановити в інституті одну позаштатну ординатуру, бо директор повинен бути професором;
ж) терміново включити інститут до списку державних вищих навчальних закладів України;
з) пропозиція про перетворення інституту в сільськогосподарський навчальний заклад [це була пропозиція чернігівського земства – Г.С.] відпадає;питання про перетворення інституту з усіма існуючими проектами реформи передати в попередню комісію під головуванням А.М.Лободи, включивши до складу підкомісії професора А.Ю.Кримського, В.В.Зеньковського і А.Ф.Музиченка [8,Арк.132].
Комісія академіка В.І.Вернадського подала міністру народної освіти і мистецтв для подальшого направлення у законодавчому порядку законопроект щодо інститутських справ такого змісту:
"1) інститут оголошується державним навчальним закладом;
2) приймаються і затверджуються нові штати, які і вводяться удію з 1-го липня 1918 року;
3) асигнувати інституту кредити: а) на господарські потреби, опалення, освітлення тощо, утримання казенних студентів і т.п. – 99305 руб.; б)на утримання особового складу – 125298 руб.; в)на покриття дефіциту, на ремонт головного приміщення, проведення електричного освітлення і ремонт пошкоджень, отриманих від пожежі, – 152709 руб. 77 коп. Всього – 377317 руб. 77 коп.;
4) заснувати три нових кафедри українознавства;
5) зробити посаду директора виборною;
6) ввести зверхпосадову посаду ординарного професора;
7) перейменувати інспектора помічником директора;
8) посаду законовчителя інституту ліквідувати і замість нього заснувати посаду професора богослов'я;
9) ввести окрему штатну посаду бібліотекаря" [8, Арк.132].
Всі пункти, крім 6 та 9, були затверджені міністром.
Дослідник О.М.Мироненко у статті "Творення мережі національної вищої школи за часів владування П.Скоропадського" вказує, що Ніжинський інститут "користувався особливою увагою гетьмана" [9, 439], і стверджує, щодо відомих трьох університетів – Київського св. Володимира, Новоросійського та Харківського "додався Ніжинський історико-філологічний інститут ім. князя Безбородька, якому було надано статус державного університету".
Нова радянська влада не пішла шляхом створення університетів, навпаки, на основі університетів відкривалися інститути народної освіти. Тому відкритий гетьманом П.Скоропадським Ніжинський державний університет не закріпився і Ніжинська вища школа у XX ст. проіснувала як педагогічний навчальний заклад.
Лише у незалежній Україні, в час її державотворення, вирішилося питання про відкриття у Ніжині державного університету. 15 жовтня 2004 року Кабінет міністрів прийняв розпорядження "Про утворення Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя", в якому сказано:
"Прийняти пропозицію МОН про утворення Ніжинського державного університету на базі Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, що ліквідується.
Зберегти за утворюваним Університетом ім'я, яке носив ліквідований вищий навчальний заклад, і надалі іменувати його – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя.
Утворення зазначеного Університету здійснити в межах асигнувань, передбачених МОН на підготовку кадрів.
Узяти до відома, що студенти Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, який ліквідується, продовжать навчання в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя".
У цьому велика заслуга ректора проф. В.П.Яковця, всього педагогічного колективу, який своєю наполегливою працею довів, що в Ніжині, на поліській землі може бути відкритий класичний університет. Кожен з нас нині повинен сприяти утвердженню цього навчального закладу. Є всі підстави сподіватися, що загальними зусиллями ми створимо відомий далеко за межами України класичний університет.

ЛІТЕРАТУРА
1. Проект по учреждению университета батуринського // Чтения отдела истории и древностей при Московском ун-те. – 1863. – Кн.11. – С.67 – 85.
2. Васильчиков О. Семейство Разумовских. – СПб., 1880. – Т.1.
3. Киевская старина. – 1883. – Кн. 6.
4. Наказы малороссийского шляхетства // Сборник рус. истор. общества. – Т. 68. – С. 150, 176, 193, 236.
5. Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управленню Малороссии // Известия Историко-филологического ит-та кн.Безбородько в Нежине. – Нежин. – 1914. – Т. 29.
6. Картины церковной жизни Черниговской епархии из десяти веков ее истории. – К.: Тип. Кульженко, 1911.
7. ЦПА Росії (СПб). – Ф. 733. – Оп. 94. – Спр. 1.
8. ВЧОАН. – Ф. 1105. – Оп. 1. – Спр. 2264.
9. Мироненко О.М. Творення мережі національної вищої школи за часів владування П. Скоропадського // Українське державотворення: Словник – довідник. – К., 1997. – С.436 – 441.