Відображення в польській та російській історіографіях соціально-економічного розвитку України в умовах незалежності

Відновлення державної незалежності України – визначальна подія в історії українського народу, знакова проблема історичної науки. В той же час ця проблема включає в себе й цілу низку інших, не менш вагомих питань, одним з яких є соціально-економічний розвиток України в умовах незалежності. Поряд з вітчизняними істориками помітну зацікавленість до цієї проблеми виявляють також історики Республіки Польща та Російської Федерації. В обох державах за минуле двадцятиріччя побачила світ низка узагальнюючих та монографічних праць, автори яких висвітлюють різні аспекти соціально-економічного розвитку України. Аналіз напрацювань істориків сусідніх країн, їх історіографічне порівняння є актуальною проблемою української історіографії та українознавства загалом, яка досі не була предметом самостійного дослідження.
Польські та російські історики, аналізуючи трансформаційні процеси в незалежній Україні, значну увагу приділяють її соціально-економічному розвитку. Спеціальних досліджень, присвячених цій тематиці, і в польській, і в російській історіографіях порівняно небагато, однак вони дістали досить широке висвітлення в загальних працях з історії України. Мета статті полягає в тому, щоб  порівняти підходи польських та російських істориків до з’ясування  характеру та змісту економічних реформ в Україні, оцінки їх ефективності, трактування кризових явищ і наростання соціального напруження в суспільстві.
Історіографічний аналіз досліджень сучасних польських та російських науковців проблем, пов’язаних із соціально-економічним розвитком незалежної України, засвідчує як деякі подібні підходи, так і істотні відмінності. Зокрема, російські дослідники висвітлення соціально-економічного розвитку України розпочинають з характеристики стартових умов, які склалися на час відновлення її державної незалежності. За словами Д.Катая, перші роки незалежності України виявилися важкими для її економіки. Близько 80% промисловості України було безпосередньо прив’язано до промисловості республік колишнього СРСР, головним чином Росії. Значна частина розміщеного в Україні виробництва відрізнялася надмірною енергоємністю та існувала тільки завдяки цінам, що субсидувалися на енергоресурси. Незважаючи на проблеми, Україна в перші роки незалежності під впливом політичних чинників фактично зробила ставку на розрив економічних зв’язків із Росією і переорієнтацію своєї економіки на Захід. Подібна політика, яка, мовляв, не спиралася на альтернативну систему зовнішньоекономічних зв’язків, завдала сильного удару по українській економіці [3, 19–22].
На думку С.Сидоренка, в результаті безвідповідального вибору (проголошення незалежності) населенням України відбулася економічна розруха держави. Ставши незалежною державою, Україна виявилася не лише не здатною проводити будь-які серйозні реформи, але навіть не в змозі налагодити повноцінне державне життя. За десять років «незалежності» (автор бере в лапки. – П.В.) Україна, за його словами, фактично повернулася до стану «дикого поля». Він робить висновок, що існування України як незалежної держави не може не впливати найзгубнішим чином на всі сфери життя цього краю. Тому для того, щоб економічне життя повернулося в нормальне русло, Україні потрібно передусім прагнути до єдності з Росією [9, 122–168].
О.Сапожніков також зауважив, що глибока економічна криза 1990-х років в Україні стала наслідком розпаду СРСР. Навіть після деякого піднесення економіки, що тривало з перервами декілька років, реальний ВВП країни в 2006 р. склав лише 59,7% від рівня 1990 р. Спад економіки України значною мірою був спричинений внутрішніми проблемами, недосконалістю структури економіки, а також високою енергоємністю української промисловості. Разом з тим автор наголошує й на тому, що є чимало факторів, які можуть сприяти швидкому економічному зміцненню Української держави, а саме: географічне положення України, розвинена система трубопроводів, оскільки близько 80% експорту російського газу проходить територією України. О. Сапожніков робить висновок, що реформування економіки України неможливе без реформування її енергетичного комплексу [11, 6–16].
Проголошення незалежності України, на переконання С.Кара-Мурзи і С.Мусієнка, завдало нищівного удару по сільському господарству країни. В 2000 р. сільськогосподарські підприємства виробляли лише 26,7% продукції від рівня 1990 р. (в 2005 р. – 35,5%). Зменшення кількості сільськогосподарських підприємств до рівня «нижче критичного» зробило їх економічно недієздатними. Дослідники доходять висновку, що демонтаж колгоспної системи знаменував собою деіндустріалізацію і демодернізацію сільського господарства України, держава під час реформи сільського господарства втратила 3,9 млн. (74%) організованих в трудові колективи  професійних працівників [4, 348–351].
С.Ридза називає ще один чинник, який, на його думку, гальмує соціально-економічний розвиток України. Це розлом між її східними і західними регіонами. Якщо схід України промислово більш розвинений і тяжіє до Росії як до очевидного ринку збуту своєї продукції і вірогідного джерела інвестицій, то захід – переважно аграрний регіон, продукція якого практично неконкурентоспроможна ні на яких ринках, окрім внутрішнього [8, 31–35].
Проблему російсько-українських відносин як одного з головних факторів економічного розвитку незалежної Української держави порушує Н.Аладіна. Вона  загострює увагу на питаннях, пов’язаних із взаємозв’язками Росії та України і руйнуванням єдиного енергетичного комплексу. Досліджуючи співпрацю Росії та України в нафтогазовій галузі, Н.Аладіна акцентує увагу на існуючих проблемах, які виникали у взаєминах двох країн, зокрема на умовах і способах оплати енергоносіїв, самовільному підвищенні ціни за транзит, несанкціонованому відборі російського газу українською стороною. Дослідниця приходить до висновку, що російсько-українські відносини у галузі енергетики (більшість з яких лежить у політичній площині) і подальший розвиток рівноправних стосунків є вигідними для двох країн [1, 19–20]. У свою чергу Е.Холмогоров стверджує, що протистояння Росії і України через ціну на газ після «помаранчевої революції» є насамперед геополітичним конфліктом. Для виживання «помаранчевої» влади найголовнішим було те, щоб газ діставався їй якомога дешевше, щоб Росія продовжувала фактично субсидувати українську економіку, яка знаходилася і без того в жалюгідному стані. Але при цьому йти на зовнішньополітичні поступки українська влада, за його словами, не хотіла. Автор підкреслює, що всі проблеми України зводяться до однієї, назва якої – «Ющенко». У грудні 2004 р. українці змирилися з антиконституційним переворотом, а результатом стали зовнішньополітична криза, послаблення країни, економічний колапс і загроза енергетичної катастрофи. Треба, на його думку, усунути причини проблем, і тоді самі собою зникнуть і наслідки [10, 102–109].
Питання розвитку української економіки вивчали М.Калашніков і С.Бунтовський, які переконують, що економіка суверенної України – це хронічна убогість, нерозвиненість і прогресуюча відсталість. Вони вважають, що не можна було розривати єдиний економічний простір з РФ і Білорусією, оскільки ціна цього – деградація, бідність, відсталість. Розумним людям, мовляв, це було зрозуміло ще в 1991 р., але тільки не «свідомим українцям» [2, 274].
На відміну від російської, сучасна польська історіографія дещо по-іншому розглядає соціально-економічний розвиток України в умовах державної незалежності. Зокрема, як зазначають А.Хойновський і Я.Бруський, після 1991 р. швидко стало зрозуміло, що українська промисловість є технологічно відсталою і сильно залежить від постачань енергоносіїв з Росії. Автори акцентують увагу й на тому, що сільське господарство України було дуже не ефективним. Ситуація в Україні погіршувалася й тим, що команда Л. Кравчука не робила ні найменшої спроби економічних реформ, а їх невміла грошово-кредитна політика призвела до різкого збільшення бюджетного дефіциту та гіперінфляції [12, 204].
У свою чергу Б.Сурмач підкреслює, що з проголошенням незалежності в Україні розпочинається глибока економічна криза, яка стала наслідком розриву економічних зв’язків з Росією та колишніми республіками СРСР. Проте значним поштовхом для розвитку української економіки, на думку автора, стало активне зростання польсько-українських економічних відносини, а також збільшення прямих польських інвестицій в українську економіку. Протягом 1992–1997 рр. торгівля між двома країнами, підкреслює він, збільшилася майже в шість разів, досягнувши в 1997 р. суми понад 1,6 млрд. доларів США. Основною ж проблемою української економіки, наголошує Б.Сурмач, є відсутність послідовної стратегії реформування усіх галузей господарства в Україні, а також бюрократія і корупція [14, 203–223].
Т.Капушняк зазначає, що після здобуття Україною незалежності в 1991 р. український уряд лібералізував ціни на більшість товарів і розпочав створення правової бази для приватизації. Однак широкий громадський опір реформуванню призвів до стагнації і навіть економічного спаду. Економічна криза в Україні, на його переконання, була пов’язана з провалом внутрішніх реформ і зростаючою залежністю від поставок енергоносіїв з Росії. Т. Капушняк наголошує, що розвитку української економіки сприяло б залучення іноземних інвестицій, зменшення державного втручання в економіку, боротьба з корупцією, підвищення конкурентоспроможності української промисловості за рахунок зниження споживання енергії, висококваліфікована робоча сила і хороша система освіти [16, 133–155].
Найбільші ризики економіки України, на думку А.Гурської, пов’язані зі станом державних фінансів. Модернізації економіки та підвищення її конкурентоспроможності неможливо досягти без розробки стратегії соціально-економічного розвитку. Державна підтримка реального сектору економіки в подоланні тривалих економічних криз може бути обмежена, на її переконання, підтримкою і стимулюванням тих галузей, що є двигуном економічного зростання, а також поліпшенням інвестиційного клімату і реформуванням судової системи [13].
Загострення економічної кризи в Україні, на думку М.Ожеховського, пов’язане з відсутністю структурних реформ, потрібних для розвитку української економіки. Водночас великий вплив на розвиток української економіки, як зазначає автор, мають українсько-російські відносини. Це пов’язано з тим, що російська влада прагне залучити Україну до участі в Єдиному економічному просторі та Митному союзі, тоді як Україна зацікавлена тільки в створенні Зони вільної торгівлі. Адже вступ України до Митного союзу або участь у рамках ЄЕП буде створювати серйозні проблеми для України в реалізації політики інтеграції до ЄС і СОТ [15, 179–202].
Для виявлення найбільш характерних рис польської та російської історіографій, відмінностей від поглядів українських істориків на процес соціально-економічного розвитку незалежної України варто звернутися  до оцінок, які домінують у сучасній українській історичній літературі. За базову основу можна взяти праці: монографію «Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.)» В.Литвина [6], колективну працю «Новітня історія України (1900–2000)» [7], «Економічна історія: Навчальний посібник» П.Леоненка і П.Юхименка [5] та ін. Українські науковці переконані, що Україна зі здобуттям незалежності в 1991 р. віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансових організацій. Було проігноровано попередження про те, що прискорення лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків призведе до банкрутства частини підприємств і зростання безробіття. Не підтвердились передбачення, що вже через два-три роки розпочнеться стійке  піднесення і що темпи економічного зростання будуть вищі, ніж у більшості промислових країн Заходу.
Вітчизняні науковці зазначають, що економічне зростання України було неможливе без реформ і активного залучення іноземного капіталу. Однак самі собою іноземні інвестиції не надійдуть, їх потрібно активно залучати. Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною та митною політикою, стабільним і заохочувальним законодавством [5].
Отже, розгляд низки праць польських та російських дослідників, які торкаються питання соціально-економічного розвитку України в умовах незалежності, дає підстави зробити певні висновки.
По-перше, більшість польських і російських дослідників висвітлення соціально-економічного розвитку України розпочинають з характеристики стартових умов, які склалися на час відновлення її державної незалежності. Причому польські історики досить критично оцінюють радянську спадщину України в сфері економіки, натомість російські підкреслюють, що завдяки перебуванню республіки в складі СРСР вона займала провідне місце.
По-друге, помітні суттєві розбіжності польських і російських науковців простежуються в оцінці економічних реформ. Перші вважають, що основна причина уповільнення темпів економічного розвитку України полягала в тому, що в керівництві держави опинились представники партійної номенклатури, закомплексовані на командно-адміністративній та плановій економіці, на пріоритеті державної форми власності, що й спричинило низку проблем щодо приватизації підприємств, реформування села, структурних зрушень у промисловості та сільському господарстві. В російській історіографії насаджується думка про те, що головною причиною кризових явищ в економіці був розрив економічних зв’язків, які склалися в умовах СРСР, сепаратистські і націоналістичні устремління деяких керівників республіки, недостатня участь України в структурах СНД, а також відмова від Митного союзу.
По-третє, достатньо близькими є погляди польських і російських істориків на ситуацію в паливно-енергетичному секторі економіки, однак вони по-різному інтерпретують причини кризової ситуації. В польській історіографії прямо вказується на експансіоністську політику Росії щодо газопостачання в Україну, намагання взяти під свій контроль її газотранспортну систему, натомість деякі російські автори намагаються виправдати політику Росії, висувають звинувачення на адресу України.
Аналіз польської та російської історіографій  соціально-економічного розвитку незалежної України засвідчує необхідність подальшого дослідження цієї проблеми в українській історичній науці та більш активного спростування різного роду інсинуацій.

Література

1. Аладьина Н. Приоритеты внешней политики Украины 1991 – 2008 гг.: автореф. дис. … канд. истор. наук / Аладьина Н. Российский университет дружбы народов. – М., 2008. – 26 с.
2. Калашников М. Независимая Украина. Крах проекта / М. Калашников, С. Бунтовский. – М., 2009. – 413 с.
3. Катая Д. Россия и Украина в новом геополитическом пространстве: автореф. дис. … канд. полит. наук / Катая Д. Российская академия государственной службы при Президенте РФ. – М., 2000. – 24 с.
4. Куда идем? Беларусь, Россия, Украина / Сост. С. Кара-Мурза, С. Мусиенко. – М., 2009. – 432 с.  
5. Леоненко П., Юхименко П. Економічна історія: Навчальний посібник / П. Леоненко, П. Юхименко. – К., 2004. – 499 c.
6. Литвин В. Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.) / В. Литвин. – К., 2000. – 359 с.
7. Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін. – К., 2000. – 663 с.
8. Рыдз С. Как нам обустроить Украину. Берем карандаш с ластиком и садимся за карту / Сергей Рыдз // Федерализация Украины: единство нации или распад государства?: Сборник / Сост. Сергей Андреев. – М., 2006. – С. 29–37.
9. Сидоренко С. Украина – Россия: преодоление распада / С. Сидоренко. – М., 2006. – 354 с.
10. Холмогоров Е. Защитит ли Россия Украину? / Е. Холмогоров. – М., 2006. – 176 с.
11. Яковлев А. Энергетический потенциал Украины (2007): Инвестиционное исследование / А. Яковлев. – Киев – Москва, 2007. – 118 с.
12. Andrzej Chojnowski,  Jan Jacek Bruski. Ukraina – Historia panstw swiata w XX wieku. – Warszawa, 1997. – 236 s.
13. Anna Gorska. Ukraina – ekonomiczne wyzwania dla nowej wladzy / [Электронный ресурс] / Anna Gorska Ukraina – ekonomiczne wyzwania dla nowej wladzy // Osrodek studiow wschodnich im. Marka Karpia. – 2010. – № 9 (127). – http://www.osw.waw.pl/pl/publikacje/tydzien-na-wschodzie/2010-03-03/ukraina-ekonomiczne-wyzwania-dla-nowej-wladzy
14. Beata Surmacz. Stosunki Ukrainy z Polska / Beata Surmacz // Ukraina w stosunkach miedzynarodowych / Pod red. Marka Pietrasa i Tomasza Kapusniafa. – Lublin, 2007. – S. 203–223.
15. Marcin Orzechowski. Stosunki Ukrainy z Federacja Rosyjska / Marcin Orzechowski // Ukraina w stosunkach miedzynarodowych / Pod red. Marka Pietrasa i Tomasza Kapusniafa. – Lublin, 2007. – S. 179–202.
16. Tomasz Kapusniak. Pozycja ekonomiczna Ukrainy / Tomasz Kapusniak // Ukraina w stosunkach miedzynarodowych. Pod red. Marka Pietrasa i Tomasza Kapusniafa. – Lublin, 2007. – S. 133–155.